Сезон 2009 року у мене був феєрично закритий 4 жовтня першим дійсно далеким "круїзом" - до Батурина.
"Краще пізно ніж ніколи" - подумав я, взявшись за перо... тобто клавіатуру.
Начитавшись новин про побудову Цитаделі, реконструкцію тамтешнього палацу і надивившись фоток, до того ж у контексті завершення капремонту дороги Кіпті-Глухів-Бачівськ було вирішено прокататися туди обов'язково.
Як звичайно буває (ще з досвіду велосипедних мандрівок) - виїзд відбувається пізніше ніж хотілося б. :(
Спокійно пролетіли близько 90 км з Чернігова через містечко Мена до райцентру Сосниця. Дорога на той час була ще відносно непогана. Потім - в напрямку мосту чи не тим же оспіваним Довженком шляхом у творі "Зачарована Десна".
Близько 11-ї години були на мосту через Десну. Потім - Велике Устя - Галайбино - Високе.
Перед селом Велика Доч вирішив забратися на насип і познімати залізницю (можна сказати, частково для робочих потреб). Аж бачу - прибув "спецназ" обороняти даний об'єкт від моїх посягань. Зупиняється трактор Т-40 з причепом, повним буряків. З нього вилазить дідок, випускаючи якогось мужичка. На ньому - брудна спецовка і в нього сповнений відчуття власної значущості вигляд.
Направляється до мене. Маю напоготові балон "неприємного газу". Втім обійшлося "понтами" про те, що це стратегічний об'єкт, шастати тут не можна і взагалі він може викликати купу якихось суворих мужиків зі станції неподалік. "О, - думаю, - ну ти, дядьку, показав свою крутизну!"
Далі я, замість нудно котитися напряму до траси, вирішів звернути і трохи "зрізати" через села. Ага, куди там. Хоча такий варіант маршруту мені люб'язно запропонував Google Maps, дотриматися його на місцевості не вийшло. Зробив крюк через Головеньки й Обмачів, довелося й грунтовкою прокататися. Сподіваючись виїхати-таки на трасу Кіпті-Глухів, я до неї таки виїхав, але... проїхав весь Батурин, сприйнявши його за якесь велике село. Втім статус села він і мав раніше, до цієї грандіозної реконструкції з ініціативи Ющенка.
Згадалося, як у 2004 році (далекому для короткого «президентського» життя) тодішній банкір-кандидат у своєму передвиборчому агіт-ролику голосом професійного диктора заявляв: «Оживе українське село...». Не те щоб я вірив передвиборчим роликам навіть десяток років тому. Але визнаю: тонкого гумору цього вислову оцінити тоді не зміг.
А все просто: мабуть малося на увазі одне конкретне село, а не сільське господарство загалом! Бо насправді усю дорогу можна було бачити руїни. Справляють гнітюче враження. На північній околиці того ж Батурина - покинутий завод, який розтягують на цеглу.
Прибули на об'єкт близько 14-ї години. У самому Батурині треба не пропустити палац Розумовського, Цитадель, варто зазирнути до будинку Генерального судді, можливо ще кого цікавлять спецспоруди для релігійних обрядів. Усюди натикані статуї і якісь абстрактні скульптури. На деякі дивишся і думаєш: мабуть панове скульптори щось покурили...
Розцінки на "зайти подивитися" у 2009 були відчутні, як для жителів Чернігівщини. Окрему плату хочуть здерти за можливість фотографувати. Навіть не себе "на фоні", а просто інтер'єр чи навіть на території тої ж Цитаделі. І взагалі персонал
(на той час принаймні) ставився до палацу якось надто... "трєпєтно", за всіма відвідувачами слідкують, треба встигати за групою.
Тоді ще деякі об'єкти не були завершені. Видно що триває реконструкція, робочих нема... Ющенко тепер бджоли розводить. І буде шкода, якщо при всіх коштах, які вгатили в Батурин, при всіх "відкатах" залишаться такі недоробки.
Якраз по закінченню екскурсії місцевими визначними місцями почало темніти. Назад було заплановано їхати новою дорогою Кіпті-Глухів до перехрестя з Вертіївкою, аби там завернути на Чернігів. Поки перекусили та заправились - стемніло. Було вже за 9-ту вечора. Викочуємося на трасу і - вперед.
Щойно перестелена дорога - просто пісня. Навіть з моїм не дуже-то яскравим штатним головним світлом і жорсткою китайською підвіскою можна було не турбуватися про вибоїни, "кратери", "пральну дошку", тріщини чи "хвилі" на асфальті. Розігнавши моциклєтку ледь за сотню, насолоджуюся польотом... Згодом опустивши очі на прилади, бачу що треба притримати коней - варіатор догнав стрілку до заявленої китайцями максималки 120 км/год. (по штатному спідометру).
Так непомітно опинилися позаду 80 км. На потрібному мені перехресті був всього одного разу, тож боявся його проґавити. Навпроти Малої Кошелівки став з'ясовувати, чи це не воно.
Вирішив розвернутися, аби прочитати вказівник, що лишився позаду. Угу. Рішення було невдале. Вночі, вдвох, та ще й на цьому дивані я розвертався вперше після досвіду їзди на звичайному "Мінську". Майже закінчив маневр і раптом ууу-ух - повалились на асфальт. Скутер своєю "лижею" м'якенько так ліг мені на ліву ногу. Йому - ні подряпини, а мені було, м'яко кажучи, неприємно.
Тепер у мене на кожній нозі - по відмітині від поваленого на неї мотоцикла.
Якось спільними зусиллями з картою з'ясували, що потрібне перехрестя - трохи далі. Там на заправці влив пару літрів для впевненості і неспішно покатили між селами районною дорогою. Вона там схожа на наждачку з крупним зерном. Дружина вже почала скаржитися, що мерзне. Хоча начебто за мною сидить і одягнена...
В одному місці перед самим колесом зправа наліво дорогу без жодного звуку перетнула продовгувата руда пляма. Встиг смикнути гальма, отримав ззаду удар шоломом по шолому. Зате всі лишилися цілі, навіть скажений лис. Чув, що вони на світло неадекватно реагують. Можливо.
Зупинилися, розім'ялися, зателефонували додому. Залишалося вже відносно небагато - кілометрів 70. Покотили далі.
У райцентрі Куликівка зустрівся ДАІшник-невидимка, який шукав земляків.
Котимося потихеньку центральною вулицею, аж раптом посеред дороги (вже порушення!) загоряється смугаста паличка. За кілька метрів попереду, над розділовою смугою. Запитання - унікальне: «Вы откуда?». Оскільки я виявився не зовсім місцевим, на тому запитання майже припинилися: «У вас документы все есть?» Дружина не витримала: «Да, да, все есть, есть!»
Щоправда, техогляд на той час я ще не пройшов.
Ну а що - видно що люди в шоломах і навіть з номером :)
У Чернігові зсадив біля під'їзду дружину і - в гараж.
Накатав щось під чотири сотні км, точно не пам'ятаю.
Маршрут:
Чернігів - Мена - Сосниця - Мале Устя -
р. Десна - Велике Устя - Галайбино - Високе - Головеньки - Обмачів -
Батурин - Вертіївка - Дрімайлівка - Вересоч - Жуковка -
Куликівка - Количівка -
Чернігів.
