из моих воспоминаний одного самого обычного вечера в Карпатах:
Під вечір зупинившись під Синевиром, прямо у підніжжя великої гори, на поляні для відпочинку, нас відділяло від тої гори тільки бурхлива річка. У той вечір, наші кохані жінки заявили, що у них полюбому зранку повинен бути чай, та на вечір хавка. Завели з Тімуром мотик і поїхали до села найближчого, що було розташовано в 5 км від місця де ми розкинули палатку. Проїхавши все село попитавши у місцевих селян про магазин, зрозуміли, що вони всі вже були закриті. Працювало лише декілька барів, де крім спиртяки та сухарів с сємками нічого не знайдеш. Там ми купили найдорожче за всю подорож, що нам доводилось купувати у Карпатах, це два пакетики чаю за 7 грн О_о. Попрямували у зворотньому напрямку. Розчаровані, що не знайшли їжі, вірішили попитати у селян, може хтось картоплі продасть, а якщо і сало знайдемо, то забадяжему славетний делікотес. Картопелька запечена на вогні із салом. мммм, смакотиння неймовірне, особливо на голодний шлунок після пройдених кілометрів за день, перевалів, та задерань на холми, гори та скелі. Попитали у одного, може хтось продає картоплю. Той замислився, і каже, -хто продає не знаю, але я піду зараз подивлюсь, може у мене щось залишилось. Ми стоїмо біля його садиби при дорозі, чекаємо. І тут він повертається зі здоровенним шматом сала і картоплею у пакеті, на вигляд десь кілограма 4 картоплі. Дає нам. Ми ліземо за гаманьцями у кишені, щоб розплатитися, а той одразу:- нє, нє, нє, хлопці, я грошей не візьму, ні в якому разі, їдьте, годуйте своїх жінок, приємного вам перебування у Карпатах, щасливої вам дороги і приємних вражень! Ми у паніці, кажемо, що у "КИЄВІ НІ ХТО ОДИН НА ОДНОГО ЗОРОМ НЕ КИНЕ, ЯКЩО ГРОШЕЙ НЕМАЄ, це вже рефлекторно" просто попросили пожати йому руку! Після чого поїхали роспалювати багаття. І таке відношення у кожному селі, місті, у кожному закладі до вас звертання накшталт: "хлопчики, ідіть дерунчики, борщики стинуть, мої ріднесенькі, мої любоньки, щастячка вам, здоров'ячка, щасливої дороги" а ще байки про мотоциклістів розкажуть, обіймуть, поцілують ніби ти знав цих людей все життя, ніби це твої рідні люди, з котрими ти не бачився багато років. А проїжаючи поміж сел на мотиках, селяни, люди, діти та доросли вітають нас махаючи руками! За десять днів я пройшов 2250 кілометрів. Це були неймовірні враження, неймовірне відношення людей до нас. Від'їжджаючи від чергового закладу, ресторанчику, кафешки, мі від'їжджали зі сльозами на очах.