ЧАЙНИК
Чудовий ранок був жовтневий,
І вітер не віщав біди.
Та навіть час війни дебелий
Не заглядав до нас сюди!
У школі затишно, приємно,
Урок ось перший розпочавсь.
Вітаються всі дуже чемно,
Ніхто не чимсь не переймавсь.
Прийшов директор на роботу,
Зайшов у свій він кабінет.
Відразу ж вирішив турботу,
- Ввімкнув бажаний Інтернет!
Ось однокласників сторінка…
Ось повідомлення прийшло…
Якась знайома літня жінка?…
Та це ж дружина! О!... Дійшло….
-«Як на обід додому йтимеш,
Буханку хліба щоб придбав!
То до борщу, коли прилинеш,
Щоб борщ той з хлібом смакував!...
Ще в мене виникло питання:
В кишені твого пінжаку
Була редакція остання???...,
По «Кама-сутрі» в літаку!…»
Ось тільки не кажи, будь ласка,
Що це підручник для малят!
Це для малят чудова казка!
Бабій!!! Негідник!!! Нервів кат!
Дістав він чайника з полиці,
Налив водички аж по край.
Відрізав скибку паляниці….
Не праця в школі – справжній рай!
Та настрій де що зіпсувало,
У ранок той працівнику!
В розетці струму чомсь не стало!
Ще й дірка вигора в боку!
Димить пластмасою гіркою!
І дріт гарячим також став!
Торкнувся шеф його рукою,
Та враз його обматюкав!...
Заходить завуч з філіжанкой,
Окропу в неї щоб налить.
Завхоз приніс літрову банку!
Любив він з банки каву пить.
Психолог пропливла крізь двери,
Заварничок принесла свій.
Щоб залицялись кавалери,
Вона варила в ньом настій!
Травички кине в порцеляну,
Її заварить, п’є та жде,
З надією на зелень тм’яну,
Було щоб личко молоде!
А зілля то бабуся Люба
Збирала в лісі по весні.
В додаток ще кора із дуба,
З лелеки пір’ячка рясні…
Вона чекала кавалера,
Свої всі роки молоді!
Не менше за міліонера!
Аж тут проблема у воді….
Її весь посуд був з Китаю!
Тонкої порцеляни край!
Феншую де коріння, й чаю,
З династії «Щось суньте в чай….»
Та зась усім! Нема окропу!
Та як же ж ранок починать???
Взривів завхоз: -Пішло все в жо…пу!!!
Мерщій електрика позвать!
А тут ще німці мають бути!
Гуманітарку привезуть!
Не хочу, каже, більше чути,
Що чайник здох! І впав у лють!
-Мерщій хай лагодять мережу!
Чим будем німців зустрічать?
Розетку зараз сам обстежу!
Став неї з стінки витягать….
Добряче смикнувши за дрота,
Щоб та розетка піддалась,
Промовив шефу: -От робота!
Ну майстер!... Ось… Відірвалась…
В руках тримаючи пластмасу,
І купку згарених дротів,
І щоб не гаять більше часу,
Він гучно так пробелькотів:
-То так зробив він Вам розетку!
Робить не хоче аж ніяк!
Бо вірши строчить у газетку!
Розетка – то не добрий знак!...
Та більше я скажу, щоб знали!
Коли я йшов в ранковий час,
То всі технічки реготали,
Мабуть, що з віршика про Вас!...
Мололи щось про секретарку!
І про дружину Вашу теж!
Яка знайшла помаду марку!
Й чужу білизну із мереж….
Це я усе оце підслухав,
У гардеробі з-за кута!
Мав вигляд наче дупу чухав…
Вам догодить моя мета!!!
Ой, компромат на нас копає!
Кажу це Вам відверто я!
Вже щось нарив! Щось точно знає!
Ой, чує дупа це моя!...
А на канікулах що бУли,
З десяток люстр придбали в клас!
Та Ви про це вже, мабуть, чули,
Батьки дітей, що вчаться в нас.
Щоб почепити в кабінети,
Люмінісцентні ліхтарі,
Бо їх розбещениє шкети,
Знешкодить встигли всі старі!
Одні дроти стирчать з під стелі!
Кучері мов руді, дебелі…
Ой, вибачте… (директор носив руду перуку у кучері..)
Та наш електрик став у позу!
Монтаж мов справа не його!
Й під це підвів такую прозу!
З довідника чи не всього!
Макітру он батьки ламають:
-Чи може справді заплатить?...
Тому що також добре знають,
-Не мусить він монтаж робить!
Оце і я собі гадаю,
Знайти б чим його спонукать,
Оце ж у Вас про це й питаю,
Чи самому щось почитать?...
Весь час інструкції читає!
Довідники! То право вчить!
В свої обов’язки вникає,
Монтаж щоб тільки не робить!
Примусив папірець писати!!!
Завдання ніби Ви дали!
Це щоб нас з Вами підставляти!!!
За дупу братимуть коли!...
З батьків стягнути гроші хоче!
Для нього діло це святе!
Хоч школа з цього вся регоче,
Та має право він на те….
І точно стягне! Я Вам кАжу!
Батькам вже нічим його крить!
Давайте я батькам підмажу,
Все й вирішу для Вас за мить!
І не болить його макітра!
А я б не гроші б брав! Пів літра!...
Та ось електрик в двері стука:
-Всім добрий день! Що тут стряслось?
Тут мабуть хтось курив бамбука?...
Бо диму повно! Ось, і ось…
Навіщо ви мене гукали?
Скоріш кажіть уже мені!
Бо треба йти мені в підвали,
Підбить проводку на стіні!...
-У нас тут виникла проблема!!!
Директор ледве не білів!
-Згоріла у розетці клема!!!
Контакт на дроті відгорів!
Ану, мерщій берись за діло!
Він ледве стримував себе!
-Вода щоб в чайнику кипіла!
Бо в мить я вижену тебе!!!
Відвів завхоза у куточок.
За сейф сталевий та міцний!
Там в око дав йому разочок!
Ще й ляпас в ухо голосний!...
Спитав: -Ти зрозумів проблему???
Не можу чаю я попить!
Чи треба углибити тему?
Ще раз за сейф тебе зводить?...
І пхнув завхоза з кабінета!
У місце нижче, що спини!
Чкурнув завхоз не мов ракета!
Синів під оком плід вини….
І у пориві гніву й болю,
Підбіг він до дзвінка поста!
Побачив там технічку Олю!
І враз їй накрутив хвоста!
На зустріч столяр йшов з рубанком
До німців двері щоб зробить,
Жовтневим і чудовим ранком,
На дверях петлі щоб підбить.
Бо вони так уже просіли,
Двірник їх ледве відчиняв!
Лиш на одній петлі висіли,
Хто крізь не йшов, ногой шпиняв.
Завхоз як парубка побачив!
Дарма, що око заплило!
З повна матюччями «віддячив»,
За все, за сейфом що було!...
Рази мо три оббіг по колу!
Хмільні винюХуя пари!
Шукаючи того, хто в школу,
Приносив звички застари.
А як бува кого застука,
Того, хто з ранку в звичку впав…
То добивався щоб, падлюка,
Й завозу грам сто наливав!
Психолог мала фах в освіті!
Читала Фрейда, Юнга теж.
Писала кожен раз у звіті:
-«В завхоза клініка без меж…».
-Ой, сяду я! З тих слів не встою!
Завхоз на всіх які орав!
Мабуть, що глечик із водою,
На голову в дитинстві впав….
«Та сто пудів! Років то криза!»
-Поставила діагноз свій!
І терміном научним – Шиза!
Назвала низку його дій!
Бо логіці психологічній
Не піддавалися вони!
Й по практиці педагогічній
Клієнт був жертвою вини!...
Мо що таке зробив в дитинстві?...
Мо пальцем в носі колупав…
І був в такому ось безчинстві,
Застуканим! І в сором впав…
І ось тепер за років низку,
Вину в свідомості він ніс!
Піддаючися її тиску,
В культурі падаючи вниз….
І знову крику на всю школу!
Аж слюсар, той, що був глухий,
Упав у шоці ниц додолу!
Зламавши з страху кран міцний!
Він в туалеті у жіночім,
Зливний був вичищав бачок.
З принаддям вів бої жіночим!
Виловлював його в сачок!
Бо з ранку «Тампакси» й прокладки,
В його напхала дітвора!
Дівчатка, мали що випадки,
Ті, зріти кому вже пора!...
Плескались «Белли», «Натурели»
Тампони з маркою «Обі»,
Вздовж кришки напис: «Від Анжели!
Ці подаруночки тобі!»…
І за такіє «подарунки»,
Образу в серці слюсар мав!
І ті жіночі облаштунки
В годину вільну підробляв!
Він до гірчичників жовтенькіх,
Не мавши сорому й вини,
Прилаштував крильцят тоненькіх!
Й завозу здав за пів ціни!
Купляла засіб цей вся школа!
Підробку в шефа сейф ховав!
Дівчаткам із вузького кола
Продукт під розмір підганяв…
Мав назву засіб гігієни,
Як і повинно воно буть.
Зростали попити шалени,
На те, що «Чебурашкой» звуть.
Любив він справу цю робити,
Від старшокласниць дяку мать.
Й скажу, було чому радіти,
-На днях критичних зароблять…
І щось було у цій підробці,
Бо з глузду їхали дівки!
Їх більш цікавили вже хлопці,
А ляльки менше, навпаки.
Знав!!!
Хлопців більш любить чим вчиться,
Дівчат спОнукує гірчиця!!!
Та декілька принад-прокладок,
Тампони «Тампакс» і «Обі»,
З тих, що отримав слюсар в спадок,
Заткнули дірку у трубі!
То через то й вода не бігла!
Порушивши освіти рай!
В бачок набратись повний встигла!
І полилася через край!...
Труба була до того ж драна!
Аж сонце видно край дірки!
Вода плескалася із крана,
Що зіпсувавсь, у всі боки!
А потім як рвонуло в гору!
Шалений тиск води з труби!
Змело немов вітрило штору!
Аж рот роззявили баби!
І перший поверх хвиля вкрила!
Тікав технічний персонал!
Вода мов в чайнику кипіла!
І в мить залила кінозал!
Злякався й сам завхоз завзятий!
Мо терористи в школі десь?!!!
Й мерщій в підвал скоріш тікати!
Здригавшись від такого весь!
Він там колись сховав гармату!
До школи прапором служив.
В таку велику та пихату,
Мерщій снаряда заложив!
І підковзнувшись на мастилі,
Натиснув падавши гачок!
Весь дріб поцілив в шибки цілі!
Свинцевий весь отой пучок!
Й на виліт шибки пролетівши,
В блакитне небо полетів!
В цей час свій бік на схід схиливши,
Був гелікоптер гуркотів!
Сам Порошенко у кабіні!
В АТО він допомогу віз!
Шкарпетки теплі, жовті дині!
Сири плісняві марки «Чиз»!
«Рошен» написано на боці!
Для тих, хто мо цього й не знав,
За бренд найкращий в цьому році,
Парламент весь голосував!
Й улучив дріб в хвоста машини!
В частину ту, де був багаж!
Попав прямісінько у дині!
Дістав конопель, навіть, аж!
Червона шовкова торбинка,
Не мов то решето була!
Подарувала її жінка,
Із-за карпатського села!
А на торбинці візирунки!
В торбинці зілля вищий сорт!
Все це поклавши в подарунки,
Відвезла в ніч в аеропорт!
То все, щоб дух бійцям підняти!
У стан і скруту у тяжку!
Щоб краще ворогів спиняти!
Як дурью лусне у башку….
Пілот кричить: -це терористи!!!
У хвіст поцілили по нам!
Й почав мерщій він дині гризти,
Щоб не дістались ворогам!
А Порошенко всю кОноплю,
У мить за пазуху сховав!
Руками розкидав картоплю!
І з неї парашут дістав!
Та й сеганув у низ з кабіни!
Конопель торба – цінна річ!
Із дробом битої машини,
Димівшої як з пекла піч!
Ракети в слід пілот направив,
Де терористів був очаг!
І ними прямо в школу вдарив,
У Порошенко на очах!
Та школа та була старою!
Червона цегла, та міцна!
У порівнянні із скалою,
Міцніша за скалу вона!
І по під хмари пил здійнявся,
З потужних вибухів ракет!
А Порошенко приземлявся,
В цій куряві в шкільний буфет!
Крізь дах пошкоджений ракетой,
Упав він в кУхонне майно!
Старою вкритеє газетой,
Ще й гучно вигукнув: –Лайно!....
На гуркіт збіглась кухні трійка,
Технічний кухні персонал!
І почалась така там бійка!
Що перейшла в їдальні зал!
В цей час електрик кінчив справу,
В розетці знов з’явився струм.
Що можна вже і чай і каву
Приготувати шефам двум.
Налив він в чайника водички,
Задовольнить окропу брак,
На боці котрого сунички,
Дві, мали еротичний знак!...
Шеф, чаював як з секретаркой,
У склянку пончика мокав…
У рідину густу, з заваркой,
І на сунички натякав….
Вона ж йому й подарувала,
На День народження предмет.
І дуже довго вибирала.
Цей інтерйєр у кабінет!
Завхоз очухався в підвалі,
У тому місті де упав.
Надів погублені сандалі,
Схопився і на ноги став!
У шибку биту сонце гріло,
І дим від постріла осів,
Щось в голові його гуділо,
Від гулу, бідний, аж присів!
Й чкурнув на вулицю відразу!
Повітря свіжого вдихнуть!
Бо через димову заразу,
Вже бракувало сил дихнуть!
І бігши біля кабінету,
Де чайник на столі кипів.
Він гвинтокрила взрів ракету!
По школі, що, пілот пустив!
Чомусь не стався вибух з неї,
Мабуть, що отсирів запал!
Вона застряла в батареї,
Що зігрівала кінозал.
-Ага! Збагнув завхоз тут миттю!
З її ще користь може буть!
І зі своїй зухвалой приттю,
За крила став її тягнуть!
Туди-сюди за крила смика!
Тягнув її він за хвоста!
І з допомоги мату й крика,
Рішилась справа не проста!
Схопив її, поклав на плечі!
І рачки швидко став тікать!
Свій план виконуючи втечі,
Ракету мріяв ту продать!
Запропонує в інтернеті,
За східну для купця ціну.
Так, ніби через руки треті….
Це допомога на війну!
А мо якийсь із волонтерів,
Придба такую річ в АТО!
А може хто й з пенсіонерів,
Із тих, хто виграш мав в лото!
Аж раптом із їдальні залу,
В якому в засідку попав,
Й поразку відгрібав чи малу,
Сам Порошенко відступав!
На голові була каструля!
Торбинка з зіллям у руці!
На лобі червоніла гуля!
В кишенях смажені млинці…
Коли з броні він скинув свитку,
То смалі сивої вдихнув!
Бо на розпеченую плитку,
Був торбу коноплі жбурнув!
Бо боронитись заважала,
Звисаючи весь час між ніг!
І загубитися пужала,
Коли від баб шалених біг!
Посудомийка шла в атаку,
Тримаючи в руках черпак!
Як заслін виставляла ср…а..ку!
Й «поваги» до гаранта знак!
І за поріг Петро вчепився!
І в низ зі сходів полетів!
І на ракету приземлився,
Яку завхоз пер, аж потів!
Як раз впав дупой на то місто,
Де у ракети був заряд!
Де красувалася барвисто,
Червона фарба - напис «Град»!
І як рвонула та ракета!
Де був глибокий вхід в підвал!
Як раз на впроти кабінета,
Де чай директор куштував!
По школі рознесло кОноплі!
Ті, зберігав що президент!
А із завхоза носа соплі,
Забризкали всі шибки в щент!
Розпались стіни! Стеля впала!
Навколо куряво та пил!
Двірник як визиркнув з підвала,
Отримав в мить упадок сил!....
Заплющив що є сили очі,
Не бачить тільки б це лайно!
Бо доведеться аж до ночі,
Мести пошкоджене майно.
Повилітали люстри, двері!
І сейф зірвало із гвинтів!
Знесло перуку у кучері,
-Ознаку шефових понтів!
А навкруги стояла тиша….
Кружляли білі папірці….
Двірник з підвалу вилізь Міша,
Тримаючи мітлу в руці….
Стояв розгублений електрик!
Із індикатором своїм!
Пообтрусивши стильний светрик,
Й не розумівши з відки дим….
Хтось увімкнув нащось ліхтарик.
Жбурнувши ним у темний кут…
Літав в повітрі чийсь сандалик,
І Порошенка парашут!
Навколо плавали «Тампакси»!
Сачок розірваний лежав!
Прокладок де гойдались клякси,
Бачок зливний в воді кружляв…
На люстрі вИсіла перука!
Завмер на секретарці жах!
І занавіска із бамбука,
Гойдалась вітром на цвяхах….
То німці як усе узріли!
Такий відчули жаху вплив!
Тікати стали що є сили!
Хтось навіть штАнці загубив!
Позалишали різні речі!
Привезене усе майно!
Димар від атомної печі!
Для біотоплива лайно….
Залишили станок токарний,
Для туалету весь папір!
І чайник електричний, гарний.
З їх Мерса викотивсь на двір…
Осіннє сонечко світило!
В ранковий понеділка час.
АТО на сході гуркотіло,
Та ось дісталось і до нас!...
Й на цеглі шкільної освіти,
Від ціх усіх подій сполук,
Герої думали як жити,
Куривши з завісок бамбук…
*******
Змінено: 03.08.2015 р., Busa
