Майкл Щур
Дайте добро на експерименти! Це я прошу усіх, хто має хоч якийсь вплив на кер-во армії.
Це єдиний шанс зробити армію боєздатною. Це єдиний шанс перестати плодити напівосвічених демотивованих солдатів, які ненавидять армію, командування і не хочуть воювати.
Пам'ятаєте, про що я писав кілька місяців тому? Це була реальна підготовка. Це було життя не в казармі, а на полігоні. Це було навчання щодня по 8 годин. Автоматники вистрілювали по 4-5 магазинів щодня з детальним аналізом чи не кожного влучання чи промаху (дякую Сергей Стрельцов і @Паша К. Кашчук). Це була фантастична тактична медицина (дякую Olga Khudetska і Nikolay Andrievskiy). Це була підготовка солдатів, які вміють воювати і головне - хочуть. Мотивація просто зашкалювала. Ми самі не вірили, що це можливо в українській армії. Все було настільки добре, що багато з читачів мого блогу почали підозрювати, що це все показуха, яку мені влаштувало міністерство оборони і міністерство інформації (вкупі зі світовою закулісою і озброєним спецзагоном масонів).
Але десь 3 місяці тому я перестав про це писати. Перестав з однієї простої причини. Ми перестали готуватись. Приїхав якийсь полковник, який сказав, що нас готують "не по уставу". Що він мав на увазі? А ось що:
⁃ ми жили не у казармі, а на полігоні у закинутому ангарі. Для нас і для всіх людей при пам'яті це були умови максимально наближені до реальних. Непристосоване приміщення, організація охорони і патрулів. Організація дій групи по команді "тривога". Кожен займає своє місце. Для полковника це було "не по уставу". Бо солдат має жити в казармі. А приміщення, де жили ми, - непристосоване до життя.
⁃ Ми спали на бетоні на карематах у спальниках. Стеля місцями протікала. Вікна - з тріщинами. Для нас це було нормально. Ми знали, що в АТО - гірше. Для полковника ж це було - "не по уставу". І нам привезли ліжка. Через кілька тижнів полковник зробив зауваження, що у нас "неодинакові ліжка, а ліжка мають бути одинакові". Нам привезли одинакові ліжка. І ці зауваження тривали доки у нас не з'явились "бірки" - це такі собі підписи всього. У нас навіть з'явилась бірка "дрова" на ящику з дровами. А біля грубки висів список осіб, які мали право підкидати дрова. Офіційно це називається "мають допуск до виконання обов'язків опалювачів". Хоча зрозуміло, що ніхто ніяких інструктажів не проводив.
⁃ Ми жили зі зброєю, спали зі зброєю, їли зі зброєю. Гвинтівки постійно були з нами. І коли я їхав кудись без своєї зброї, я мав відчуття, що щось забув/загубив (згадайте, коли ви забували вдома мобільний телефон. Відчуття - ті ж). Для нас це були умови максимально наближені до бойових. Для полковника - "не по уставу". Зброя має зберігатсь у ставниці, в зброярні у казармі і аж ніяк не на полігоні.
І полковника можна зрозуміти. Приїде перевірка, полковник отримає на горіхи. Або з нами там щось трапиться і будуть запитання - що вони там робили? І у полковника знову будуть проблеми.
Але зверніть увагу на головне. Всі зауваження полковника стосувалися лише побутових умов. І жодного зауваження, яке б стосувалось рівня нашої підготовки. Полковник навіть поняття не мав, як ми готові, що ми знаємо і вміємо. Більше того - він навіть цим не цікавився. Бо він знає, що його за це ніхто не похвалить. А от за те, що ми живемо "не по уставу", його можуть покарати. І все. Наш експеримент закінчився.
В результаті 100% нашого часу виправлення недоліків і реагування на прискіпування різних перевірок зайняли . Ми перестали готуватись. Як це не парадоксально, але в момент, коли ми виправили всі недоліки експериментальна група перестала існувати. З солдатів, які тренувались на полігоні, ми перетворились на завгоспів, які сторожили матеріальні цінності, які нам привезли волонтери, щоб створити нормальний навчальну школу.
Я не знаю, до когоя саме звертаюсь. Але я прошу - визнайте, що у нас в армії немає програми підготовки солдатів, яка відповідає сучасним реаліям. У нас є програма, за якою солдату для вправи стрільби з ПМ виділяється 3 кулі. Для вправи "стрільба з АК" - 7 куль. Дозвольте відмовитись від цього маразма. Зрозумійте, що є офіцери, які знають, що робити натомість. Дозвольте офіцерам, у яких є бачення, знання і досвід, як готувати боєздатних солдатів, готувати їх.
Дозвольте цим офіцерам створити нову програму підготовки солдатів і не заважайте їм. І будь ласка, зробіть так, щоб ця нова програма підготовки не зависла у вас десь у штабі на 3 місяці.
Це треба робити негайно.
Мені дуже, шкода, що я вже не зможу стати частиною такого експерименту. Але я дуже б хотів, щоб тих, хто прийдуть в Десну після мене, готували за сучасною програмою.
У мене все.
ОНОВЛ.
А тепер видихніть. І я разом з вами. Хоча ні. Просто затримав подих. Цілуом можливо, що це у мене просто здали нерви.
Тут в коментах відписався Roman Donik і сказав, що з 29-го все буде ок. Тримаю пальці схрещеними.