Обговорення війни расії проти України

Когда начался этот движ с Иновйсами, я вообще ни на что не надеялся. Пошел туда поставить галочку внутри своей совести, что я сделал что мог. В итоге - все получилось и у меня был переворот в сознании, кардинально поменялось отношение к чиновникам и понимание государства не как врага, а как партнера.
Второй раз у меня был шок, когда МЕРТ организовал встречу в НБУ с Владиславом Рашкованом. Это была настолько четко организованная и конструктивная беседа, что я окончательно убедился, что у этой страны есть будущее, если такие люди попадают на такие должности. После 20 минут разговора, задав пару вопросов, Владислав разбирался в теме лучше меня. И всего через месяц вышло долгожданное разъяснение НБУ и Инвойсы заработали.
В моем порохоботстве нет никаких тайных умыслов или мотиваций, и тем более финансовых заинтересованностей. Только личный положительный опыт.
Сейчас зрадофилы, с мозгами размером с орех, начинают злорадствовать, что, мол, порохоботы обделались, дают заднюю и вообще побиты.
Хочу напомнить этим товарищам с частичной амнезией, что Айварас (а значит и его подчиненные) попали в правительство по квоте БПП, да того самого. И без назначения Гонтаревой в НБУ - не было бы и Рашкована в НБУ.
А еще в БПП есть, например Нина Южанина, вокруг которой собрались инициаторы либерального НК. А еще в БПП есть Лещенко, Залищук, Наем и другие. И Наем, между прочим, - заместитель главы фракции БПП.
Поэтому когда зрадофилы начинают умничать о проценте Януковича в Порошенко, основываясь на одном депутате Кононенко, то это свидетельствует только о том, что зрада головного мозга у них уже дает метастазы и полностью отключила критическое мышление. Для них хороший Порошенко - это отставленный Порошенко и это не лечится и не предпологает дискуссии.
Проблема Порошенко в том, что вопреки старой библейской притче он попытался влить молодое вино в старые мехи. И это работает плохо. Возможно, на это были свои причины. Например, гигантская региональная сеть партийных организаций под контролем Лещенка. А что, не было таких, да? Или финансирование партии от Залищук. А может у Наема есть опыт партийного строительства и вывода партии за полгода на выборы? Это не в упрек упомянутым, а для понимания вами проблематики.
Политика - это процесс разрешения конфликтов, поиск компромисов и решений. Вам, естественно, это не нравится. Народ любит когда все просто. Не замечать в стране прежних элит и дистрофичности новых политиков. Реальную власть на местах и личные капиталы, влияние очень многих прежних товарищей. Народ любит когда юноши патриотичные со взором горящим выстраиваются в шеренгу и за 2 года из нищей страны делают Сингапур по заветам Бендукидзе, вокруг скачут волшебные розовые пони, все радуются и взявшись за руки в едином порыве принимают идеальные законы.
Я верю... не, не так... мне хочется верить, что Порошенко найдет выход и компромисы и решение. Тем более, что у него это хорошо получается. Иначе вы бы не читали это все сидя в на диване, а страна бы вела полномасштабную партизанскую войну с Россией. Хотите меня переубедить? Это легко. Перечислите, пожалуйста, боеспособные украинские части после Иловайска.

Бо попереду на них чекає повна непередбачуваність. Адже путінська влада, безумовно, і підла, і мерзотна, і злодійська, але вона – особливо останнім часом – цілком передбачувана, навіть, у своїх шаленостях. А що гряде їй на зміну?
Наразі становище Путіна продовжує погіршуватися з кожним днем, з кожним новим поштовхом сировинних бірж.

Тож навіщо нині Заходу робити якісь ризиковані кроки, якщо цей мерзотник і так гарантовано опиниться там, де йому і місце – на звалищі історії. Причому сам же себе туди і направить.
Просто «картярського шулера» посадили за гру з прозорим столом і, м’яко кажучи, голим торсом. І всім стало видно, як грає цей геополітичний шулер.
Путін став «президентом поразок»

Ситуація у Путіна продовжує погіршуватися. І цей процес невідворотній. Він так і нічого не зрозумів, що після 2004 року став «президентом поразок».

Путінськими поразками в Україні стали Майдан-1 і Майдан-2. Однак це були тактичні поразки, хоча й з дуже серйозними наслідками.

Та зараз він дуже близький до стратегічної поразки, що у підсумку може означати для Кремля повний крах агресивної реваншистської концепції поширення на інші території «русского мира».

Світова преса часто показує Путіна, як брехуна і негідника. Але він єдиний відомий лідер країни, який публічно й прямо в очі проголошує з високих трибун явну брехню, яку дуже легко перевірити.

Для цього потрібно лишень відкрити офіційний сайт президента Російської Федерації і порівняти його відповіді стосовно Криму, російських військових на іншій території України та багато інших за різний час (де ключовою фразою є – «ми ніколи не приховували»).

Але об’єктивна геополітична реальність є такою, що у вихованця пітерських підворотень вже майже не залишається часу.

Стан російської економіки сьогодні такий, що він повинен запроваджувати незабаром надзвичайні заходи. В іншому випадку, ресурсів не вистачатиме ні на що.

Тому на початку 2016 року Путіну потрібна буде хоч десь, але перемога. А це може стати напрям Білорусі чи країн Балтії.
Путінський розрахунок може бути дуже простим, якщо він вторгнеться в держави Балтії, то така агресія викличе конфронтацію та зростання цін на нафту. Але Захід побоїться відповісти на цю агресію і він переможе.
Проте «кремлівський мрійник» не розуміє, що реакція Заходу на напади на країну або країни-члени НАТО викличе дві речі: удар у відповідь (спочатку не ядерний), але для путінського режиму він може мати фатальні наслідки.
Або повну ізоляцію, чи повне ембарго, що приведе Росію до розпаду за кілька місяців.
Якщо ж Путін додумається застосувати ядерну зброю, то Російську Федерацію просто знищать за 50-60 хвилин. І тоді усі проблеми Криму і Донбасу відпадуть автоматично.

Терорист світового масштабу

Найпечальніше те, що в Кремлі реально вірили, що СРСР розвалив Горбачов за вказівками Америки. А тепер, мовляв, якщо ми підемо знову тим же шляхом, то на цей раз доб’ємося іншого результату. Та воно знову все те ж саме виходить.

Стратегічною метою Путіна було створення біполярного світу зразка 70-х років минулого століття. Однак стратегія Москви, котра полягала в підпорядкуванні Росії силою її колишніх васалів, із тріском провалилася.

Путін явно переоцінив потужність Росії і недооцінив її залежність від зовнішніх факторів.

Велика військова компанія Путіна проти України не досягла своїх цілей. Єдиний козир Путіна – це його вміння проводити спецоперації і вербувати агентів впливу. У цьому йому не відмовиш.

Але у всьому світі секретні операції використовуються, як допоміжні засоби для підтримки економічного і політичного тиску. А з економікою та дипломатією у Путіна повний провал.

Його ставка на залякування, розв’язуванням ядерної війни, виявилася неспроможною.

У сухому залишку Росія стала терористом світового масштабу, що відрізняється від інших подібних «організацій» лише наявністю ядерної зброї та ресурсами величезної за територією країни.

Це робить її ще більш небезпечною, але не обіцяє жодних надій на досягнення її цілей в осяжному майбутньому.

І це тільки для Путіна тепер не зрозуміло, що ніякого нового розділу світу не буде. Росія залишилася одна, оточена по периметру державами, котрі вибрали для себе зовсім інший шлях свого розвитку.

А те, що ділити світ за сталінсько-гітлерівськими лекалами, є бажання тільки у Путіна, показало голосування на Генеральній асамблеї ООН з приводу кримського псевдореферендуму і окупації Криму. Де Росію підтримали в цьому питанні тільки 10 країн, коли 100 були проти та 58 утрималися.

При чому показовий список цих друзів Путіна – Вірменія, Білорусь, Болівія, Венесуела, Нікарагуа, Куба, Замбія, Північна Корея, Сирія, Судан – країни «особливо розвинені і демократичні».

А всі держави G-7 проголосували проти цієї путінської авантюри. Тому Путін вирішив для себе, якщо ніхто не хоче з тобою щось ділити, то залишається це самому відбирати силою.

Путін намагається пройти до кінця шлях СРСР

У Кремлі чомусь забули, що всі імперії рано чи пізно неодмінно рушаться, і це закон, який спрацьовує без винятків.

Звісно, що цей процес не миттєвий і може протривати певний час. Але, що головне, будучи запущеним, він вже не зупиняється.

На даному етапі, ми можемо спостерігати, як російська імперія сама себе позбавила міжнародно визнаних кордонів і перетворилася на просто величезну територію. Недоторканість якої захищена не правом, а силою зброї. І лиш варто цій силі ослабнути – не залишиться нічого.

На жаль, після перебудови увесь світ почав вважати, що Росія нарешті зважилася стати в якомусь сенсі такою, «як всі», і помилився. Імперське нутро знову вилізло назовні.

2016 рік може стати для путінського режиму станом передагонії. Але в цьому стані він може спробувати попробувати НАТО «на зуб».

Наприклад, організувати в Нарві бунт російськомовних в комплекті із «зеленими чоловічками», промацуючи цим Північноатлантичний альянс на швидкість реакції.

Якщо НАТО дасть рішучу відповідь, то Москва, роблячи вигляд, що нічого такого не сталося, може «відповзти» назад.
Варто пригадати, що коли розпався СРСР, то головний експерт комуністичного режиму по Сполучених Штатах Георгій Арбатов сказав Заходу: «Ми збираємося зробити жахливу річ... позбавити вас ворога».
Проте путінський режим напружено працював над тим, щоб повернути усе назад, відродивши стару ворожнечу, і за допомогою зовнішніх ворогів посилити свою «легітимність». І він не дозволить знищити результати своєї «праці» просто так.
Правда, як наголосив колись красномовний Черномирдін, «так ніколи такого раніше не було… і ось знову». Але якщо Путін намагається пройти до кінця шлях СРСР, то тут його вже зупинити ніхто не зможе…

Віктор Каспрук – незалежний політолог