Обговорення війни расії проти України

2.12.14 11:56
Джемилев просит выделить часть Херсонской области для создания АР Крым
Лидер крымских татар предложил выделить часть территории Херсонской области для создания на ней АР Крым.

Депутат Верховной Рады Мустафа Джемилев предложил выделить часть Херсонской области для создания на ней Автономной Республики Крым. Об этом лидер крымскотатарского народа заявил перед конференцией, посвященной проблемам татар, передает Цензор.НЕТ со ссылкой на lb.ua.

"Речь идет о том, чтобы прилегающие к Крыму некоторые части районов Херсонской области официально были присоединены к АРК, чтобы там создать инфраструктуру автономной республики. Это очень нелегкая задача, потому что это конституционная норма. Есть ли в этом необходимость - спорный вопрос, но я думаю, что надо было бы, президент тоже разделяет эту точку зрения", - сказал он.

Читайте также на "Цензор.НЕТ": Москва - сакральное место для крымских татар: Девлет Герай вывешивал там свою плетку, - Джемилев

Россия в марте 2014 года оккупировала Автономную республику Крым. Украина и мировое сообщество считают это событие аннексией, в России его определяют как возвращение своих территорий.

Напомним, что к Крыму непосредственно прилегают Каланчакский, Чаплинский и Генический районы Херсонской области. Новотроицкий район отделен от Крыма заливом Сиваш. Источник: http://censor.net.ua/n317380

"А теперь, Рипли, давай забудем обиды и поздравим друг друга с Новым годом - мы же братские народы!"

Отже, слухайте уважно:
1. Я не знаю, чи був той хлопець у реальному житті, чи загинув він, чи вбив себе і чи направду мотив той, що вказаний. І не взнаю
2. Я знаю, що жодне, ЖОДНЕ, видання, яке має стосунок до Кремля нічого принципового не пише просто так, і все це частина чергової інформаційної атаки
3. Ні на яке прозріння, визнання себе не правими чи примирення російська пропагандистська машина не здатна. Це школа, багаторічна школа ще з СССР, там нема емоцій, там цілі і розрахунок. Ввважайте їх журналістів - роботами, як хочете, котрі знають ваші слабкі місця (співчуття до прикладу), по котрих будуть бити і їм все одно наслідки, вони виконують завдання.
4. Кремль пропонує нову гру - "примирення", за котрою українці повинні погодитись на окупацію, припинити звинувачувати за неї РФ, плюс в ідеалі звинуватити свою владу у війні з "добрими росіянами, які хочуть примирення", і таким чином вийти з-під санкцій, а потім, як варіант, бахнути по інших наших територіях і так допоки управління країною знову не перейде до чергового "януковича" від гебні.

Отже, ЖОДНИХ розмов про примирення не може бути поки:
а) поки російські війська знаходяться на нашій території включаючи Крим
б) поки РФ не почала виплачувати компенсації за біду, яку вона натворила на нашій території
і ось тільки після цього ми подумаємо, як нам далі бути з їх "примиреннями" тощо. Не раніше

Більше того, на цій темі "прозрівших росіян", різноманітна агентура почне закликати нас приймати з РФ чергових Богданових, Шехтманів, які тут вже за тиждень на Громадських заспівають про Майдан-3 і зачнуть громадянську війну провокувати. НЕ ПУСКАЙТЕ ЇХ СЮДИ, ми і так заледве з нашими дурналістами справляємось, а чергових Бичкових з ПС можемо і не витримати.

Далі: припиніть вносити в інформаційне поле наших людей росіян, як би вони не показували своє прозріння - НІ, НЕ МОЖНА. Спочатку вони забирають свою армію, вертають контроль над кордоном, потім платять за злочини, а ТІЛЬКИ тоді почнемо про щось інше говорити. Люди, не дайте себе розвести байками про доброго ворога, не ведіться вкотре на цю дурню.

UPDT: Щоб по 10 разів не відповідати на одне і те саме:
1 Пост не про хлопця. Пост про те, що цю історію хлопця (реальний він чи ні - не знаю) використовують для того, щоб нам сюди насунути чергових провокаторів під видом борців з режимом Путіна. і ці провокатори через тиждень почнуть у нас воювати не проти Путіна, а проти нашої влади.
2. Пост про те, що цю історію використають для просування теми примирення до того, як РФ вивела війська

Адам Новак (Adam Nowak) (псевдонім): Один знайомий сказав мені, що у Малгожати Госєвської (Małgorzata Gosiewska) є відомості про російські злочини, і вона шукає досвідчених людей, які зможуть опитати жертв і свідків, а потім скласти доповідь. Він знав, що я довго працював в поліції, займався розслідуванням кримінальних справ та боротьбою з організованою злочинністю. Я погодився. Потім приєднався колега, який працював зі мною в Центральному слідчому бюро (CB&#346, і ще одна людина з редакторським досвідом. І це, в принципі, була наша команда.

— Українці брали участь у цій роботі?

— Українські волонтери зібрали свідчення декількох осіб, інших ми опитували самі в ході декількох поїздок, які (починаючи з квітня 2015 року) ми здійснили до України, в тому числі в зону АТО.

   — Скільки людей ви опитали?

   — Майже 70. З них тільки двох в Польщі, інших — в Україні.

   — 70 осіб — це багато?

   — Це лише фрагмент дійсності. З того моменту, як ми закінчили збирати інформацію і взялися за її обробку, ми постійно отримуємо дані інших людей, які хочуть дати свої свідчення. Але ми вже не здатні їх використовувати, тому що в такому випадку робота затягнеться ще на рік або два. Звичайно, якщо Гаазький суд виявить до цього матеріалу інтерес (а я сподіваюся, що так і станеться, оскільки там вже розпочато попереднє вивчення ситуації в Україні, а наш матеріал ми посилаємо в рамках саме цієї теми), ми передамо йому контактну інформацію інших свідків.

   — Чому свідки фігурують у доповіді анонімно?

   — Збереження анонімності — це стандартна процедура в таких розслідуваннях. Всі жертви фігурують в документі під номерами C-1, C-2 і так далі. "C" від англійського "case" — випадок. Якщо Міжнародний кримінальний суд почне справу, ми пов'яжемо слідчих з жертвами. Втім, декількох осіб вже можна ідентифікувати, наприклад, за фотографіями, які містяться в доповіді. Вони на це погодилися і вже самі виступають публічно, відкрито розповідаючи про те, що з ними сталося.
   — Ви пам'ятаєте вашу першу розмову?

   — Це був доброволець з батальйону "Донбас". Він потрапив у російський полон в Іловайському котлі, зазнав тортур. Потім все розвивалося по ланцюжку: він обдзвонив своїх товаришів, які теж побували в полоні, вони відправили нас далі. Ми рухалися від людини до людини. Корисними контактними даними поділилася з нами Малгожата Госєвська та українські волонтери. З Госєвською чудово працювалося на місцевості. У нас майже не було коштів, самі українці в позитивному сенсі дивувалися, що депутат веде машину, спить у спальному мішку в ненайкомфортніших умовах і т. д. Тоді ми казали, що вона вже ночувала в донбаських окопах, під обстрілом. Це теж відкривало перед нами серця співрозмовників.

   — Всі були готові розмовляти?

   — Деякі ні. Нам, на жаль, не вдалося задокументувати випадки із застосуванням такої жорстокості, яка була неймовірною навіть на тлі всього того, що ми почули. Дівчина погодилася, але потім не змогла розмовляти.

   — Що з нею сталося?
   — Їй 22 роки. Вона потрапила в руки чеченських найманців, що воювали на боці росіян. Її утримували близько двох тижнів. Далі можна, мабуть, не пояснювати.

   — Де вона зараз?

   — У психіатричній лікарні. Невідомо, чи зможе вона коли-небудь звідти вийти.

   — У вашій доповіді нічого не йдеться про зґвалтування.

   — Нам не вдалося отримати свідчень жінок, які зазнали насильства. Можливо, якщо б ми провели там більше часу, вийшло б по-іншому. Нас квапив час. Бувало, що ми їхали від однієї жертви до іншої вночі, щоб вийшло швидше. Госєвська вела машину, ми спали, а потім рано ми збирали свідчення, а вона відсипалася.

   — Звідки відомо, що зґвалтування були?

   — Від людей, які опікали цих жінок, або свідків, які бачили такі сцени.

   — Як виглядали реакції людей, з якими ви зустрічалися?

   — По-різному. Один раз ми зустрічалися з чоловіком, а він прийшов п'яний, впав в істерику і втік. Бувало, що люди висловлювали нам претензії з приводу того, що українська держава ними не цікавиться. Наприклад, ми розмовляли з літнім чоловіком, що багато пережив. 10 хвилин він кричав на мене: "Чому ви нічого не робите? Ви отримали владу і тепер робите гроші замість того, щоб нам допомагати". Він кричав на мене, ніби я був представником української влади. Я дозволив йому висловитись, а коли він набирав повітря для наступної тиради, я сказав, що я поляк, а не представник української держави. Він прийшов в себе, вибачився і дав свідчення.

   — Держава йому не допомагає?

   — Я можу розповісти тільки те, що бачив. Ці люди перебувають найчастіше у відчайдушній ситуації. Наприклад, група "кіборгів" (військових, які захищали донецький аеропорт, — прим. Tygodnik Powszechny), які потрапили в полон і, провівши там досить довгий час, були звільнені. Вони всі в жахливому не тільки психічному, але і фізичному стані. Їх обливали окропом, припікали праскою. Вони залишилися практично без медичної допомоги і кажуть, що армія і чиновники ними не цікавляться.

   — Їм хтось допомагає?

   — Волонтери. У мене взагалі склалося враження, що Україна функціонує завдяки волонтерам, добровольцям. Одні добровольці в 2014 зупинили ворога, відбили частину Донбасу до того, як армія встигла провести реформи. Інші волонтери одягають і годують солдатів. Коли ті повертаються з полону або з пораненнями, ними займаються, теж на добровільній основі, лікарі, психотерапевти. Біженцям допомагають волонтери. В Україні нас іноді запитували: "Якщо ви поляки, чому ви це робите для нас?"

   — Які ситуації вам особливо запам'яталися?

   — Була розмова з "кіборгом", я не можу її забути, хоча намагаюся зберігати психологічну дистанцію. Він потрапив у полон пораненим, нашпигований осколками. Він розповідав, що росіяни замість того, щоб зробити йому якусь перев'язку, почали його катувати. А російська санітарка вмовляла колег, щоб вони його кастрували. На щастя, до цього не дійшло. Або інша історія: український солдат розповів, як його взяли в полон чеченці і запитали, чому він віддає перевагу: щоб вони вирізали йому серце, відрізали геніталії чи вухо? Він вибрав вухо. І йому відрізали. Його пораненого колегу добили. Потім прийшов якийсь командир і заборонив добивати інших. Чоловік вижив, я з ним говорив. Його фотографія є в доповіді. Вуха у нього дійсно немає.

   — Це перша така доповідь про російські злочини?

   — До цього було вже дві, але більш скромні. Одну підготувала група з Брюсселя, вони направили її в Гаагу. Другою займалася група українських добровольців. Вона коротка, всього на 30 сторінок, і основний упор там зроблений на жертви. У нас була дещо інша мета.

   — Яка?

   — Ідентифікувати злочинців та задокументувати їхні діяння на основі свідчень свідків і жертв.

   — Скільки злочинців вам вдалося виявити?

   — Кілька десятків. Деяких частково: є ім'я або прізвисько, опис. Але деяких повністю: є прізвища, дата народження, місце їхньої діяльності та вчинення злочину.

   — Чи є сенс у публікації кличок?

   — Так, тому що текст доповіді доступний в інтернеті, і ми сподіваємося, що її прочитають люди, які за описами і кличками впізнають злочинців, а потім зв'яжуться з нами. Якщо у нас є опис людини на ім`я Давид, жертва якого розповіла, що до війни він працював начальником підрозділу в донецькій міліції, а доповідь прочитають колишні міліціонери з Донецька, є шанс, що хтось його впізнає і зважиться передати нам інформацію. Хоча б анонімно, по електронній пошті.

   — Ви ідентифікували злочинців, спираючись на відкриті джерела?

   — Так, у нас не було доступу до секретних відомостей. Нам дуже допомогла інформація із українського інтернету: там є сайти, на яких і влада, і добровольці публікують масу даних про ситуацію на Донбасі, в тому числі про те, що відбувається на протилежному боці, пишуть, хто там хто. Втім, безліч людей, яких ми підозрювали у військових злочинах, зовсім цього не приховують. Навпаки, вони хваляться цим в російському інтернеті, в соціальних мережах.

   — Наведете який-небудь приклад?


   — Наприклад, чоловік, якого поки немає в списку злочинців, тому що нам не вдалося дістатися до його вцілілих жертв. Ми дотримувалися такого принципу, щоб включати в цей список тільки тих, хто фігурує в отриманих свідченнях. Його звуть Олексій Мільчаков, він росіянин з Петербурга. Двадцять з невеликим років. Це монстр з хрестоматійними рисами серійного вбивці. Свою присутність у соціальних мережах він почав з того, що сфотографувався з цуценям, потім перерізав йому горло і з'їв, щоб показати, що він справжній чоловік. Він відправився добровольцем на Донбас, став командиром підрозділу в батальйоні "Русич" — це російські націоналісти зі слов'яно-фашистським ухилом. У Facebook він публікував свої знімки з випотрошеними трупами. Тип психопата-збоченця. У Росії його вшановують, як героя, запрошують на телебачення як експерта з української тематики. У нас він фігурує тільки в примітках.

   — Ви не знайшли його жертв?

   — Живих — ні. У нас є поки тільки описи вчинених ним вбивств.

   — Вбивці, яких вдалося ідентифікувати, що це за люди?

   — Дуже різні. Найгірша група — це найманці з кавказьких республік. Чеченці і осетини, а ще донські козаки з Росії. Вони відрізняються особливою жорстокістю. Але інші групи мало їм поступаються. Є, наприклад, організація під назвою "Російська православна армія" — це добровольці з Росії. Їх відрізняє особлива агресія щодо іновірців, тобто тих, хто не належить до Православної церкви Московського Патріархату. "Іновірців" можна вбивати. Найбільш жорстоко вони переслідують українських протестантів. До війни там було невелике протестантське співтовариство. Вони вбили кількох священиків, в деяких випадках разом з їхніми родинами. Інших катували з особливою жорстокістю. Бували ситуації, коли їхні дії, наприклад напади на протестантські храми, православні священики благословляли. Коли я слухав свідчення про цю "Армію", у мене складалося враження, що це просто православні джихадисти. В інтернеті я знайшов їхні відеоролики, наприклад інструкції, як "православно" чистити зброю, щоб воно довше служила.

   — А бували "хороші росіяни"?

   — Бували. Є свідчення одного чоловіка, якого кілька годин катували, а потім, коли він повернувся в камеру, хтось таємно приніс туди знеболюючі засоби. Так що не можна сказати, що з тієї сторони всі суцільні психопати. Проте існувала суспільна згода на вчинення таких діянь, які вважаються в міжнародному праві злочинами. В тому числі згода зверху. У нас є приклади жахливих, я б сказав, професійних тортур, якими займалися співробітники російської військової розвідки — ГРУ.


   — Звідки відомо, що це саме ГРУ?

   — По-перше, вони самі так представлялися. По-друге, вони катували професійних офіцерів української армії, які раніше, коли служили ще в радянській армії, пройшли війну в Афганістані: вони знають це середовище і методи.

   — Як виглядали ці тортури?

   — Наприклад, кип'ятильником припікають рот, під нігті забивають тонкі предмети, ножами протикають коліна, надрізають м'язи, посипають рани сіллю. Щоб добути інформацію, використовують також хімічні засоби.

   — Які зустрічі з жертвами були найскладнішими?

   — Після розмов з жінками, які зазнали тортур, я ловив себе на думці, що якби мені попався цей злочинець, я був би готовий його вбити. Але я намагався зберігати дистанцію, щоб вся процедура проходила професійно. Без дистанціювання працювати неможливо. Але це складно, коли чуєш від свідка, що в якійсь катівні він бачив вагітну жінку. Ми не знаємо, ким вона була і чи вижила.

   — Що розповідали жінки?

   — Це були жертви жорстоких тортур, що включали відрізання частин тіла. Вони зазнали страшних побоїв, приниження, на їхніх очах вбивали друзів.

   — Ким були ці жінки?

   — Це були звичайні дівчата і жінки. Наприклад, волонтери, які возили продукти і потрапили в полон. Але у полон можна було потрапити не тільки через політичну активність. У донбаських в'язницях опинялися також прості жителі тільки через те, що у них було якесь майно, гарний будинок, хороша машина. Спочатку на окупованих територіях росіяни просто озброїли місцевих злочинців, покидьків суспільства. Вони дали їм зброю і сказали: тепер ви тут міліція, повинен бути порядок. І такі сепаратисти обирали жертв серед місцевих жителів і так довго тримали їх у підвалі, поки ті не переписували на них будинок і майно. Офіційно це, звичайно, виглядало, як продаж. Іноді, якщо хтось стійко опирався, його вбивали.

   — Чи можна на підставі наявних даних сказати, який характер мали російські злочини: одиничний або системний?

   — Безумовно, системний. На окупованому Донбасі не було таких місць, де містилися українські в'язні, військові та цивільні, в яких би не відбувалися військові злочини. Або, кажучи інакше: було дуже мало місць, де тримали військовополонених і мирних жителів, але де не було вбивств, тортур і т. д. В зібраних нами свідченнях з'являється лише одне таке місце — Іловайськ. Українські полонені, в основному бійці батальйону "Донбас", розповідали, що якщо спочатку, потрапивши в полон, вони пережили в Донецьку пекло, то потім в Іловайську до них ставилися добре. Місцевий командир сепаратистів сказав: "Тут вас ніхто не чіпатиме, ви полонені". І зізнався, що діє так тому, що до цього його людей взяв у полон батальйон "Донбас", і до них добре ставилися.

   — Є в числі ідентифікованих злочинців Ігор Гіркін (псевдонім Стрєлков) — російський полковник, який, як він сам хвалиться в інтерв'ю, розв'язав війну на Донбасі і кілька місяців був "міністром оборони" в Слов'янську і Донецьку?

   — Так, його діяльність добре задокументована. Йому можна приписати злочини, перераховані в Римському статуті, на основі якого працює Міжнародний кримінальний суд. По-перше, Гіркін як командувач несе відповідальність за дії своїх підлеглих і за потурання на вчинення злочинів. По-друге, у Слов'янську у нього був штаб в колишньому приміщенні Служби безпеки України. Зараз Слов'янськ знову знаходиться під українським контролем, ми були в цьому будинку. Штаб Гіркіна знаходився прямо над підвалом, в якому катували в'язнів. У місті було як мінімум дві катівні: у будівлі СБУ та міліції. У другому місці також розстрілювали людей, засуджених до смерті так званим польовим військовим судом в Слов'янську. Гіркін брав участь у засіданнях цього псевдосуда, його підпис стоїть під смертними вироками. Ми знаємо, що вироки виносилися вночі, і займалися цим, як називають їх росіяни, "трійки".

   — Це відсилання до надзвичайних судів НКВС, які виносили вироки, зокрема катинським офіцерам?

   — Так, і пряме. Вони обожнюють назви епохи раннього СРСР, сталінських часів. Вони назвали свої суди "трійками", їхня контррозвідка носила назву НКВС і т. д. Ще одна курйозна деталь, яка свідчить про менталітет цих людей: у підписаному в тому числі Гіркіним протоколі засідання "трійки", на якому 24 травня 2014 року до смерті засудили двох осіб, сказано, що вирок на основі... Указу президії Верховної Ради СРСР від 22 червня 1941 року. Це було б смішно, якби цих людей насправді не вбили.

   — Скільком людям винесла вирок "трійка" Гіркіна?

   — Ми не знаємо. Після того як Слов'янськ відбили, там знайшли масові могили, але напевно не всі. Втім, щоб розстріляти людину, ніякі "вироки" не потрібні. Зі свідчень випливає, що страти були буденною справою. Стріляли в потилицю.

   — А інші лідери так званих народних республік — Донецької і Луганської?

   — "Прем'єр" "Донецької республіки" Захарченко і його попередник в цій ролі Бородай, а також інші лідери - всі вони винні у військових злочинах. Або як командувачі, або як ті, хто безпосередньо був присутній на місці скоєння злочинів. Втім, вони цього не приховували і фотографувалися, наприклад, з убитими бранцями, як Захарченко. У нас є свідчення, які стосуються Бородая — людини, пов'язаної з Кремлем, якого прислали до Донецька з Москви. Співробітники ГРУ, які катували одну з жертв, з якою ми говорили, зверталися до нього, як до начальника. У нас задокументований випадок, коли він намагався отримати хабар у мільйон доларів за життя бранця.

   — Мільйон?

   — Це був незвичайний полонений, якого, як ми припускаємо, можливо, збиралися вивезти до Росії і судити там разом з Надією Савченко. Але донецькі кати його сильно понівечили, а Бородай, як випливає зі свідчень, заявив їм, що вони перегнули палицю, і "з цією купою м'яса" тепер нічого не вдієш. Коли він побачив, що викупу не буде, він наказав розстріляти полоненого. Той вижив лише тому, що по дорозі на страту, на цвинтарі, його "перехопила" інша група.

   — Інша група?

   — Я знаю, як це звучить, але так там все працює. Полоненого перехопило конкуруюче угруповання, забрало його собі і обміняло на когось, хто був їй потрібен, але знаходився в руках українців. Коли я збирав свідчення, у мене було відчуття, що по іншу сторону знаходиться не сепаратистська чи російська псевдодержава, а злочинні угруповання. Вони змагалися у пограбуваннях, відбирали один у одного цінних полонених, за яких можна було отримати викуп.

   — Ви говорили, що українці, чиї повідомлення ви записували, питали, чому ви, поляки, цим займаєтеся. І дійсно, чому?

   — Щоб все це не померло природною смертю, щоб світ не залишив цього просто так, щоб він дізнався.

   — Цей мотив звучав в їхніх словах: щоб світ дізнався?

   — Іноді я бачив в очах людей, з якими ми розмовляли, надію (яка накладала, я б сказав, великі моральні зобов'язання), що якщо хтось, тим більше іноземці, цим зацікавився, значить, це матиме якийсь ефект.

   — Так і буде?

   — Якщо справою займеться суд в Гаазі, він може оголосити в розшук злочинців, може вислати власних слідчих. Україна, правда, не підписувала Римський статут Міжнародного кримінального суду, але український парламент прийняв рішення, що все, що відбувалося після початку війни, передається під юрисдикцію Гааги. Я сподіваюся, що навіть якщо цих людей не вдасться притягнути до відповідальності, так як Росія їх не видасть, принаймні вони почнуть боятися. І зменшиться масштаб злочинів. Адже все це не закінчилося, воно триває. Ми спілкуємося з людьми, які займаються обміном полоненими, вони регулярно нам телефонують. Два дні тому я отримав інформацію про людину, яка звільнилася з російського полону, провівши там рік. Кажуть, що вона у жахливому стані. Але вона хоче говорити.
   

Нефть всего 37 долл. пока, а кто еще не бил в спину снежную страну в последнее время?
1. Я писал полгода назад про удар в спину от Сербии, когда Сербия и НАТО подписали дорожную карту, в соответствии с которой Сербия станет членом НАТО к 2020 году. И вот еще один удар в спину от братушек. В Сербии в рамках мега- крупной операции по борьбе с коррупцией и по избавлению от агентов влияния одной снежной страны одномоментно арестованы 79 высокопоставленных чиновников и экс- чиновников, политиков, руководителей гос. корпораций и тд. Сербия идет в НАТО и ЕС.

+ Оффтоп
2.Турция- била очень больно.
3. Саудовская Аравия- била и бьет, ибо она один из основных игроков нашей Механической пьесы. Но она и хороший бенефициарий- она получит рынки нефти, из которых выдавит Россию.

4. Китай.
Не успел Медведев покинуть Китай, как в "Синьхуа" вышла разгромная для России статья. Смысл такой, что "из-за того, что Россия заигралась в геополитику- ее экономика издает последние вздохи. И как с вами такими сотрудничать?" А "Синьхуа"- это гос. агентво №1 и голос Партии и оно просто так ничего не пишет.

5. Президент Татарстана заявил, что не будет в угоду Москве выдавливать турецкий бизнес из республики. Турки вложили много денег в производства, люди имеют работу, платятся налоги и тд.
Так что, если вы там в Москве зарулили рогами в песок с вашей геополитикой, - то сами и разбирайтесь. Без нас.

6. Финляндия и Швеция намылились в НАТО.

7. Даже Талибан не хочет сотрудничать с Россией а Афганистане.
А Россия ищет там союзников, ибо со Средней Азии тоже ей придется уходить.

8. Киргизстан на днях заявил, что отказывается от подписанных с Россией договоров на постройку у себя двух ГЭС. Аргумент простой, как двери- "У вас нет денег и вы нас только кормите завтраками. Будем искать других инвесторов".

9. Туркменистан строит газопроводы, которые будут качать газ в Европу в обход России.

10. Про двух самых главных ударяльщиков в спину из СНГ я даже не говорю. Беларусь и Казахстан.

11. Израиль постоянно бомбит Асада в Сирии, налаживает теснейшее сотрудничество с Украиной, готовится подписание Зоны свободной торговли с Украиной.

12. Про США, ЕС, Японию, Канаду, Австралию и Великобританию я даже не говорю. Эти вводят и продлевают санкции, как "дети ходят в школу", т.е.- регулярно.

13. Куба. Это вообще эпический пример. Списала российский долг в 30 млрд долл и помахала ручкой - "Дядя Сэм ждет. Сорри)"

14. Иран вдохновился тоже Кубинским примером.
15. Монтенегро одной ногой в НАТО.

16. И еще много стран. Катар, Кувейт, Норвегия, Азербайджан и так далее.
17. Само собою- Украина. Отрезанный кусок.

Кстати, назначение Грызлова в группу по Донбассу я расцениваю, как еще один камушек в "мягкую капитуляцию". Грызлов не ястреб и он хорошо знает Кучму.
Вот поэтому я и писал, что 2016 год станет годом разрешения замороженных конфликтов на просторах экс- СССР и годом ухода России из Средней Азии. Там Китай и Талибан уже ждут.
Чем ниже цена на нефть, тем меньше у России аргументов.
И все смелеют обратно пропорционально этому индикатору.
Вот вам и Обама мягкий) Играет в гольф на Гавайях и передает всем привет)

Сейчас стало снова модно чмырить Донбасс, донецких, луганских. Они сами во всем виноваты - там все сепары - они сами позвали танки и т.д., орет биомасса, которая при захвате казламордыми Крыма, люто била по клавиатуре и неистово плевалась в телевизор. После захвата Крыма - та же биомасса начала люто орать: они сами во всем виноваты - и точно так же стучать по клавишам. Сидя в теплом месте у дыбиловизора, биомасса упивалась своей патриотичной позицией, лелея гордость и самолюбие. Правда, кпд от стучания по клавишам, будь ты хоть в 10 вышиванках одет - ноль процентов. Но об этом не принято говорить, ибо гордость страдает.

Как житель оккупированого Донецка, видящий ситуацию без декораций, расскажу про другой Донбасс, тот, который не в тренде на тв.

Пример 1: муж- россиянин, жена- молдаванка. На украинском-  говорят как азаров. Выехать не могут, ибо у них лежачие больные родители. Семья была на всех проукраинских митингах. Муж дважды был в плену у сепаров за свои убеждения. Жена на последнем проукраинском митинге получила сотрясение мозга и 30% потерю зрения

Субботнее или о благотворительности.
Мне кажется, что война обостряет многие вещи,.. выпячивает,.. катализирует. И в людях, и в отдельном человеке, и в обществе.
То есть, хорошие и добрые люди становятся еще лучше, а злые и подлые- еще хуже. И наряду с нашим феноменом, который мы наблюдаем последние 2 года (а это действительно мега- феномен российско- украинской войны, про который еще напишут тысячи книг и диссертаций) - волонтерством, мы еще узнали, что такое благотворительность. Такого понятия не было в СССР- советы считали благотворительность буржуазным или поповским понятием. Система, которая легко уничтожала людей миллионами, не могла априори культивировать благотворительность. Ей нужен был страх, бессердечие, равнодушие и так далее. И вот только последние годы, когда мы выздоравливаем как общество от совка, мы узнали и столкнулись каждый с этим прекрасным понятием и словом- благотворительность.
Благо творить.
Мы все либо собираем кому-то на что-то, либо перечисляем.. (Спасибо, кстати, тем, кто откликнулся помочь Елисею, который лежит с параличем в Охмадите и борется за жизнь) Те, кто не имеют финансовой возможности помочь кому-то, участвуют своим делом, своим временем.. Даже доброе слово, слово поддержки и ободрения, слово надежды.. улыбка тому, кому хуже- это тоже благотворительность. Я так думаю.
А сейчас, в период праздников (думаю, что примерно до 19 Января) наши сердца еще больше открываются. Людям, Богу, добрым делам.
Поэтому, приобретая и делая подарки в эти дни, давайте не забывать о тех, кому плохо.. кому хуже, чем нам.
Я мечтаю о том, что наступит такой день, когда мы станем богатой и доброй европейской страной и благотворительность превратится в привычку.. И даже- в удовольствие).
Как в Канаде.
Все наверное знают, что в Канаде люди сходят с ума от хоккея. Хоккей- это национальная гордость, это лучший способ отдыхать, это любовь)
Но также в Канаде очень развита благотворительность. Сотни тысяч благотворительных организаций собирают помощь и помогают всем, кому нужно. ( И это при том, что государство заботится о всех нуждающихся очень хорошо). И вот такой из этих двух вещей получился микс- Teddy Bear Toss.
Во многих городах и командах есть традиция в декабре устраивать такой благотворительный флеш-моб. Дети и взрослые покупают и приносят на матч плюшевых мишек. Затем они их выбрасывают на арену. Затем все эти мишки идут в госпитали или в Армию Спасения, чтобы ни один ребенок в Канаде не остался без своего Teddy Bear на Рождество.
И сигналом к началу флеш-моба служит первый забитый гол. Поэтому все очень ждут первый гол, кричат и требуют его) Напряжение такое, как в овертаймах плей-офф)
Все имеют фан. Все смеются.Все счастливы.
Так вот и я мечтаю о таком времени, когда и в Украине будет большим удовольствием и радостью благотворительность. Именно - фан)
И я даже уверен, что так и будет.