"можно паковать чемодан и валить отсюда"
Я теж не розумію такий підхід.
Восени минулого року я був на зустрічі однокласників. Ми зібрались на дачі в одного з них. Там теж пролунало щось, на зразок: "В цій країні ладу не буде...". Від господаря дачі. Який добровольцем воював в "Айдарі". В будинку якого проживало за часів майдану до 150 осіб з різних регіонів країни...
Я тоді промовчав, бо не хотілось комусь вставляти свій розум.
Дуже швидко вони опустили руки. Не звикли їх руки до тяжкої праці.
Нехай їдуть. З ними все одно каші не звариш.
В українців дуже велика історія боротьби за свої права. Імена дуже багатьох ми не знатимемо ніколи - їх витерли з народної памяті. Але коли зануритись навіть в ті крихти спогадів, що вціліли - кров закипає в жилах. Я вірю, що є кому продовжувати боротьбу - інакше не буде сенсу взагалі народжуватись на цій планеті, жити серед всієї цієї брехні та подвійної моралі, витрачати свої сили на безглузду боротьбу за власне існування.
Або ми побудуємо таке суспільство, яке підказує нам наша совість, або зникнемо як свого часу зникли індіанські племена.