Обговорення війни расії проти України

Причём, если бы сепаратисты реально хотели независимости и мечтали построить своё государство, я бы, наверное, не любил бы их неменьше, но, по крайней мере, мог бы понять их стремление.
Наши сепаратисты не такие. Наши сепаратисты - это пророссийские шавки, которые рассказывают, что настоящий сепаратизм был в 1991 году, а они нынче собиратели земель.
В принципе, что от скорбных головной можно ждать? Понимания, что РФ первая вышла из СССР, так как на тот момент это было выгодно кремлевским царькам? Что существовавший союзный договор был просто инструментом большевиков для присоединения соседних стран и юридически его расторжение столь же законно, как и заключение?
Не поймут. Будут все отрицать. Потому что сепаратисты сегодня - это инструмент нынешней кремлёвской клики. Им не независимость нужна - им нужно помешать соседям строить у себя то, что соседи хотят.

Приднестровье - независимое государство? Ха. Бандитский анклав, промышляющий контрабандой и живущий на дотации Москвы.
Осетия. Бандитский анклав, живущий на деньги Москвы.
Абхазия. Разруха и нищета. Если бы не деньги Москвы, перешли бы к родовому устройству.

Куда ни ткни, куда не посмотри - везде, куда протянулась рука Москвы, кишки, нищета и полное отсутствие будущего.
Если кто хочет со мной поспорить, расскажите мне о развитии Приднестровья, Абхазии и Осетии. Я внимательно послушаю.

Повторюсь, я бы все равно выступал против сепаратизма, но мог бы понять желание построить ОТДЕЛЬНУЮ страну. Но понять желание отхватить от своей страны часть и отдать её гнить на окраины России, простите, не могу.
И в том, и в другом случае перед нами враги. Но в одном случае это "гордый" враг, в во втором - Московская подстилка. Коллаборанты, обслуживающие интересы Кремля, а как соотносятся интересы Кремля к современным мировым моделям, объяснять не надо.

И ещё один абзац для одного человека, который наверняка будет это читать.

Я ни на минуту не сомневаюсь, что с обеих сторон конфликта люди, а не звери. Более того, с обеих сторон конфликта есть достойные и недостойные люди. Но не люди определяют сторону, а идеи.
Идея возврата к СССР или присоединения к России - это ИМХО страшная идея. Я против неё буду воевать. И не только я - тысячи моих друзей, единомышленников и земляков.
С той стороны линии разделения нам будут противостоять те, кто хочет обратно в СССР и мечтает присоединиться к России.
Ваше дело, как их назвать. Это, по-моему не сепаратисты, а обычные предатели. Но они люди и они так думают.
Мы для них нацисты, потому что не хотим принадлежать захватчику. Наелись.
Они для нас захватчики и совки, потому что защищают интересы чужого государства и хотят вернуться в омерзительное для нас прошлое.
Это война идей, на которой гибнут живые люди.
Это продолжение 17-го года.
Знаете, Муравьев, который обстреливал Киев химическими снарядами, был героем войны и начальником охраны Керенского. Он выбрал свою сторону, предав всех и вся, перешёл к большевикам и очень вписался в среду.
Мы - это поступки, которые мы совершаем. И в памяти мы остаёмся своими действиями, а не словами.

Наша задача - победить и построить независимую Украину. Нас не интересуют дела северного соседа.

Их задача - восстановить советского монстра и загнать нас в стойло. Мы для них - объект.

Депортация - так никто на это не пойдет, да и РФ тупо не примет. Остается только растворять вату.
Кроме комплекса военно-полицейских мер по выявлению активных пособников оккупантов (прежде всего чиновников и силовиков) и вынесения приговоров, думаю, обязательными должны быть следующие действия (без учета чисто экономических мер по оздоровлению инфраструктуры, бизнеса и социальной политики):
1) Поражение в правах (прежде всего избирательное право) - при не прохождении тестов на знание украинской Конституции, языка и литературы.
2) Работа с молодежью - обязательная отработка в течении трех-четырех лет в других регионах Украины после вуза или техникума, с гос. поддержкой по жилью (аренда).
3) Увеличение количества украинских школ - минимум до 50% от общего количества.
4) Тотальная чистка редакций всех СМИ, работавших при оккупантах, вплоть до закрытия, с одновременным наращиванием доли украиноязычных региональных СМИ до минимум 50% от общего числа.

Успешная власть всегда отвечает на вопрос, где она берет ресурсы на свою политику и на какую внешнюю и внутреннюю легитимность опирается, чтобы иметь доступ к этим ресурсам.
Если революционеры не понимают базы своего режима и не способны ее сформировать, то они неизбежно потерпят крах.

Вся история Украины — это сага о том, как какая-то социальная группа быстро берет власть пользуюясь ненавистью народа к прогнившей верхушке, но не имея ресурсов и легитимности также быстро ее теряет, усиливая хаос, который обязательно используют внешние игроки, берущие в финале под контроль Украину.

Сейчас в Украине практически вызрела социальная база для мощного социального взрыва. Этому способствуют и чудовищные ошибки правительства и президента в экономической и политической сфере, и медленные половинчатые реформы, российская агрессия и глобальный экономический кризис. Страна наводнена «вольными стрелками» и оружием, а конфликт между группировками старой элиты создают питательную среду для насилия.

Страна находится в классической революционной ситуации, когда «верхи не могут, а низы не хотят». Потому резко вырос на насильственную смену действующего политического режима Порошенко-Яценюка. Учитывая сложность ситуации в Украине, можно допустить, что на начальном этапе такое восстание может быть даже успешным, особенно, если будет много точек дестабилизации в регионах, которые будут растягивать немногочисленные ресурсы власти.

Да, власть в Украине сегодня слаба, но можно однозначно сказать, что любой спонтанный бунт в случае успеха на первом этапе приведет на Банковую еще более слабую власть, которая быстро приведет государственность Украины к коллапсу.

Почему?

Все, кто мечтают о восстании сегодня должны для начала ответить на один простой вопрос — откуда возьмутся средства на хотя бы один месяц кормежки 13 млн пенсионеров + бюджетников + критический импорт в стране, которая является банкротом и сидит на игле внешней помощи Запада.

Вы снимите ее с иглы Запада? Ок.

Но это не отвечает на вопрос откуда деньги. Кредиты Запада покрывают критический импорт и гарантируют бесперебойный транзит российского газа в Европу. Если восставшие не договорились заранее с Западом по поводу взаимных интересов, то в Вашингтоне и Брюсселе сразу возникнут вопросы относительно того, кто является гарантом прежних договоренностей.

Например, глава военной хунты на Банковой вызывается к телефону немецким канцлером. Ангела Меркель спрашивает его, кто гарантирует поступление газа в ЕС? А это зависит от того, какие области контролирует хунта, а ответ на этот вопрос лежит в плоскости отношений с региональными элитами. Сомнительно, чтобы восставшие могли сразу получить контроль над всеми регионами страны, которые ныне контролируются той или иной олигархической группировкой. Например, в Закарпатье — это Балога, а Волынь сейчас имеет укрепление позиций Палицы, т. е. Коломойского, а в Запорожье Ахметов и т.д.. С кем будет договариваться хунта? А с кем нет? Выяснение этих вопросов потребует времени, а потребности Европы в газе постоянны. И тут мы возвращаемся к вопросу — кто гарант? Если ты не можешь гарантировать обязательства, то это значит, что Европа будет договариваться с каждым конкретным владельцем региона через который идет газовая труба. Со всеми вытекающими.

Рассмотрим другой, еще более важный вопрос. Радикальные революционеры нацелены на то, чтобы жестко наказать олигархов, т. е. изъять у них собственность в духе «взять и поделить», а кое-кого возможно и пристрелить.

Ок, вы быстро заберете собственность олигархов? Но это не означает, что у вас появляются деньги. Ведь олигархи, скорее всего, сбегут и через суды заблокируют внешнеэкономическую деятельность своих предприятий, которые вы поспешили национализировать. Например, вы дали пинка под зад Ахметову и он умчался в Лондон. Вы национализировали «Азовсталь» и завод Ильича, но «вдруг» вы понимаете, что никто не может покупать вашу сталь, потому что Ринат Леонидович заблокировал весь ВЭД этих активов. Емкости внутреннего рынка не хватает, чтобы взять всю эту сталь, а на внешних вас тупо посылают куда подальше. Что вы получаете? Вы получаете голодные коллективы плюс полумиллионный обозленный город под боком у ДНР и России, которые, кстати, могут начать наступление в этот момент. Как вы думаете, можно ли будет удержать Мариуполь в таких условиях?

Кроме того, национализировав вы убедитесь, что многие предприятия давно банкроты и без государственной подкачки из бюджета не работают. Ой, а в бюджете дефицит. Внешние кредиты для того, чтобы его закрыть подвисли, денег олигархов кот наплакал, а толпы на Институтской кричат: Жрать! Жрать! Жрать! И тут вас осеняет «гениальный вопрос» — а как же тогда наполнить бюджет?

Эврика! Надо печатать деньги. Получается, что только так. Логика неизбежно приведет вас к этому решению. Но печатание денег не запустит заводы, но обязательно обесценит гривну. Здравствуй, гиперинфляция.

Ок, вы говорите, что заберете собственность только у отдельных олигархов. Но это никак не снимет настороженность у остальных, что завтра с ними поступят точно также. Ведь ваши ресурсы тают с каждым днем. Что будут делать олигархи? Правильно, они опять-таки сбегут за границу и будут наблюдать за хаосом в Киеве и в Украине.

Итак, что мы имеем в течение пары-тройки месяцев. Запад ненавидит олигархов, но он просто осторожен. Он не понимает кто вы и что вы хотите и его пугают откровенно популистские лозунги в духе «а-ля 1917». Большевистская революция 2.0 Европе и США точно не нужны, они сами озабочены как удержать в узде крайне левых и крайне правых у себя. А тут такой пример. Потому кредитов нет, предприятия остановились, на востоке войне,возможно, расползается, накопления сожрала гиперинфляция пока вы наводняли финансовую систему бумажками, а бюджетники хотят жрать и осаждают местные органы власти требуя денег.

И вот через пару месяцев вы убеждаетесь, что вас все ненавидят еще больше, чем олигархов, которых вы свергли. Более того, вас убивают и гонят отовсюду как бешенных собак. И куда вам бежать? На Запад с которым вы не договорились, чтобы встретиться там с хихикающими олигархами, которых вы изгнали чуть ранее? В Россию? Так вы же хунта! Но почему то благодаря вам именно Россия уже оттяпала юго-восток, потому что у вас просто не было ресурсов его удержать. Да и что в этом случае будет с Киевом — вопрос открытый.

В общем, мы получаем войну всех против всех. Страна фрагментируется на несколько кусков, которые находятся под контролем олигархов и полевых командиров. Украина превращается в Сомали Восточной Европы, чья дальнейшая судьба будет решена внешними игроками, которые займутся ею как только разрешат противоречия между собой. Дальше Украину разделят на несколько частей, которые будут связаны с тем или иным геополитическим патроном, или же она будет иметь квази-государственность в форме конфедерации а-ля Босния и Герцеговина, где регионы будут проводить самостоятельную политику, а превратится в формальный центр, который не будет иметь какого-либо влияния. Кстати, именно о такой модели говорит «глава» ДНР Александр Захарченко. Никаких перспектив это государство иметь не будет. Это будет просто форма догнивания Второй Украинской Республики, ее утилизация в приятном и безопасном для России и Запада формате.

Вы задумались? Вы думаете, что это уникальная ситуация? Дорогие мои, все это было ровно сто лет назад. Это путь социал-популистов вроде Симона Петлюры, которые в ноябре 1918 года подняли восстание против гетмана Павла Скоропадского. Скоропадский был легко свергнут, но Директория продержалась в Киеве еще меньше, чем предшественник. Наша украинская беда заключается в том, что мы абсолютно не выучили даже свои собственные исторические уроки. Потому с упорством достойным лучшего применениям ходим по граблям «ганьбы, зрады и поразки». Почитайте, внимательно прочитайте эти тексты: Агония Первой Украинской Республики и уроки ее крушения, Украина между Москвой и Берлином: поучительная история одного провалившегося антиправительственного восстания, Битва за Украину: как Антанта уступила УНР Германии, Нестор Махно и Третья революция, Русско-украинская война 2014 как дежавю украинско-большевистской войны 1918 года, Как зарождалась Украина: австро-германский след и тайная миссия профессора Грушевского и вы легко это увидите.

Это не означает, что выхода нет. Да, Украина стоит на краю. Да, наш правящий класс ужасен в своей близорукости. Да, он является отражением такого же близорукого народа. Но выход, тем не менее, есть. Существуют другие, конструктивные сценарии, которые дадут Украине шанс. И мы погорим об этом в следующем тексте.

Юрий Романенко, "Хвиля"

Это транслируется на всю многомиллионную Россию!(...
Мне интересно - Пореченков ещё не на Сирийско-Турецкой границе в каске с надписью "Press"? Шахназаров его обскакал на этот раз. Народный артист России, между прочим(...
Источник: http://obozrevatel.com/…/94056-v-efire-rostv-obsudili-yader…
АПДЕЙТ: Я сам, специально, посмотрел эту передачу - чтобы убедиться в том что это не фейк. Так вот - ТАМ, на самом деле, Шахназаров жжет не по деццки и фраза с "ядерным конфликтом" это, все лишь, жирная точка!
Смотрите сами:
Выпуск от 26.11.2015 г., "ЧАСТЬ 2" с 31.55 мин. http://onlineru.net/…/voskresnuy_vecher_s_vladumurom_solovu…

В житті Олександр - скромний, спокійний та розсудливий чоловік. Помітно, що він не шкодує про свій вчинок, але й не вихваляється цим. Здається, йому не дуже до душі ярлик народного месника, який на нього повісили. З цього ми й почали нашу розмову.


"ДОБКІН ПОКАЗАВ СЕБЕ НЕ ЯК ЧОЛОВІК. ТАК ПОВОДЯТЬСЯ БОЯГУЗИ"

- Після того, як ви вдарили Михайла Добкіна, стали мегапопулярним. Як через це змінилося ваше життя?

- Хіба у тому, що дуже багато людей пишуть у Фейсбуці. Просять: "Зробіть щось, щоб нам було краще жити". В іншому плані все, як було раніше.

- Бачила, до вас також підходять на вулиці, дякують. А були ті, хто засуджував?

- Ще жодної людини такої не зустрів. Дякують, обнімають. Негативу немає. Хіба нещодавно Роман Скрипін брав інтерв'ю, намагався пожурити, мовляв, так не можна робити. Але я розумію, що це журналістська робота.

Люди задоволені, бо вже втомилися від того, що наробила Партія регіонів та такі, як Добкін. Бо те, що відбувається в країні - прямий результат. Влада, яка прийшла завдячуючи Майдану, не робить висновки, не притягує до відповідальності за те, що у нас розвалена економіка, армія, соціальні проблеми, велика кількість загиблих на Донбасі. Вона не абстрактна. Є конкретні люди та політичні сили. Народу набридло чекати, коли вони відповідатимуть. Звичайно, можна іти вперед на базі примирення. Але з ким?! На прикладі спілкування із Добкіним ми побачили, що про це не йдеться. Бо спочатку людина має визнати свої помилки.

- Добкін себе винним не вважає.

- Це так. Вони впевнені, що все робили правильно й продовжують у тому ж дусі. Думають, що у них є можливість зараз пересидіти важкі часи, а потім зможуть знову прийти до влади, як це було у 2010 році. Сподіваються на реванш. У них є кошти, які вони накрали. Ще й вливання від східного сусіда - Росії.

- Ви в суді пропонували Добкіну вийти на вулицю на чоловічу розмову. Що ви хотіли йому тоді сказати?

- Те, що вони були ляльками у кукловода, який сидить у Кремлі. Саме вони доклали всіх зусиль, щоб загнати у нинішнє нещастя одурманених та обкрадених ними людей на Донбасі. Ті повелися на брехню та маніпуляцію. "Регіонали" готували Україну до здачі - розвалювали армію, СБУ, завели російську резидентуру. Їх можна притягувати до відповідальності за великим переліком кримінальних статей. Я не розумію, чому цим ніхто не займається.

- Ми це питання ще обговоримо. Давайте завершимо із Добкіним. Коли ви вийшли на вулицю, вас розбороняти намагався ще й Нестор Шуфрич...

- Він був ще в залі засідання, підходив до мене, намагався заспокоїти. Коли ми вийшли в коридор, почав розказувати: "Коли почалися вбивства на Майдані, я просив, щоб не стріляли". Так виправдовувався. Я не скажу, що він вів себе агресивно. Шуфрич або замислювався, над тим, що відбувається, або грав. А от Добкін ні про що не думав, бо не розуміє ні причин, ні наслідків.

- Як розійшлися після перепалки?

- Добкін сховався за натовпом своєї охорони. Потім втік. Він показав себе, не як чоловік. Так поводяться боягузи.

- Після того він написав у себе на Фейсбуці: ""Добкина "избили", "разбили нос", "побили" - заголовки укрсми. Огорчу укрсмишных писак - мужик не попал. Бухой был". Як вам така реакція?

- Чи попав я - він прекрасно знає. Ці всі його слова є брехнею. Я взагалі не п'ю, бо постійно займаюся спортом. Не сприймаю алкоголь. Просто у нього в охороні працюють колишні міліціонери. Вони й порадили таке написати. Бо це у них улюблена відмазка.

- А рідні та близькі друзі як відреагували на всю цю ситуацію?

- Вони знають мій характер, що я можу зірватися, коли бачу таких негідників, як Добкін. Вже з цим змирилися. Я ж у 2001 році штурмував Адміністрацію Президента Кучми.

- Розкажіть про це детальніше.

- В мене тоді була своя юридична практика. Я стикався з правоохоронними органами, державними структурами. Бачив, що країна розвивається по найгіршому сценарію, який можна було уявити. Будувалася латиноамериканська "демократія". У вересні 2000 року вбили Георгія Гонгадзе. Я з ним був знайомий, хоч близько не спілкувався. У мене в міліції працювали друзі, з якими я разом тренувався. Вони розказали, що вбивство - справа рук міліцейського угруповання. Коли в грудні стало зрозуміло, що ніхто не буде займатися "плівками Мельниченка", почався протест. Встановили намети. Стояли до першого лютого, поки їх не знесли. Дев'ятого березня ми зрозуміли, що треба спробувати підняти народ, пішли на штурм Адміністрації. Це був один із етапів розвитку України. Для мене він був романтичним. Ми були наївні, не розуміли психології політиків. Тоді поряд з нами були Володя Чемерис, Юрій Луценко. Багато хто після того пішли з політики. "Україна без Кучми" прорвала інформаційну блокаду. Якби не ця акція, можливо, сьогодні ми були чимось на кшталт Казахстану.

"Я НЕ ХОЧУ БУТИ НІЯКИМ КЕРІВНИКОМ. МЕНЕ ВЛАШТОВУЄ МОЄ ЖИТТЯ"

- Чи є провадження по Добкіну?

- Мене нікуди не викликали. Я не чув, щоб він подавав заяву. Якщо хоче, нехай. Але це буде чергова театралізована вистава.

- Наступного дня після цього інциденту Володимир Парасюк на засіданні комітету вдарив есбеушника Пісного. Як ви поставилися до такого вчинку?

- Можна, я не буду давати свою оцінку? (ніяковіє.- прим.).

- Хотілося б почути вашу думку.

- Я добре пам'ятаю 21 лютого 2014 року, коли на Майдані виступали всі наші керівники-опозиціонери. Сказали, що про все домовилися. Було зрозуміло: буде те саме, що раніше. Бачили вже до того їхні планування. Я подумав, що все ж таки підемо на штурм. Але тоді виступив Парасюк. Потім мої знайомі, які працювали у близького оточення Януковича, розказали, що виступ Володі справив на нього враження. Бо перед тим він вже розслабився, бо є домовленості. Але після того втік. Тому що слова Володі були точковим уособленням того, що думали люди.

А тепер тут Пісний розказує про те, що був на Майдані. Я його там не бачив. Щоб оцінити цю людину, мені достатньо було подивитися його маєток. Він виправдовується, що в нього родичі живуть в Америці. У мене теж. Працюють в університетах та отримують високу зарплату. Але у них немає таких хоромів. Тому коли повстає питання, кого підтримати - побратима по Майдану Парасюка чи корумпованого міліціонера Пісного, вибір очевидний.

- Минулого тижня Парасюк виклав у Фейсбуці ваше спільне фото й написав: "З майбутнім Генеральним Прокурором України". Ви відповіли: "Володя, що за маячня, який "прокурор"? Зніми цю назву смішну". Це ви соромитеся чи не бачите себе у владі?

- Я об'єктивно дивлюся на ситуацію. В мене немає досвіду слідчої роботи, щоб очолювати таку величезну структуру. Мої друзі вирішили пожартувати та закинули цю ідею (сміється - О.М.). Я не хочу бути ніяким керівником. Мене повністю влаштовує моє життя. Але мені не до вподоби, що відбувається. От по тому ж Пісному. Я читав біографію цієї людини. Він працював у правоохоронних органах з 1990-х років. Був при Кучмі, Ющенкові - коли міністром внутрішніх справ був Юрій Луценко. А ніхто ним не цікавився. Хоча до того ж Луценка є питання не лише з цього приводу. Ми стояли поруч на акції "Україна без Кучми". Тоді "Беркут" по-звірячому побив хлопців з УНА-УНСО. Їх запакували, потім жорстко катували. Наприклад, Миколі Ляховичу поламали ребра, які пробили внутрішні органи. Він стікав кровью, а його підвішували за наручники.

- Якесь Середньовіччя.

- Саме так. Такі жахи були. Від Ляховича вимагали, щоб він зізнався, що отримав безпосередній наказ від Мороза та Тимошенко на штурм Адміністрації. Лікарі ледве вирвали його з пазурів міліції, відвезли в лікарню, зробили операцію. Всі затримані хлопці отримали термін за участь у масових заворушеннях. Їх спеціально посадили до хворих, в результаті чого вони отримали туберкульоз. П'ятеро з них померли. Мені Ляхович розповідав, як після перемоги Помаранчевої революції прийшов до міністра Луценка. Сказав йому: "Юр, нас катували. Треба, щоб була справедливість. Ті люди, які здійснювали кримінальні злочини, мають понести відповідальність". На що той відповів: "Це вже мої люди. Я не буду цим займатися". Ніхто навіть з "беркутівців" не був покараний, що було великою помилкою, яка мала наслідки всі наступні роки...

- До речі, про "беркутівців". Рік тому під Апеляційним судом вони вас побили. Чому ви тоді не написали заяву?

- Я вам розкажу, як все було. Перед тими подіями я прочитав, що "Беркут" приходить на суди по Дмитру Садовнику (екс-командир "Беркуту", якого підозрюють у розстрілі людей на Майдані. - О.М.) та погрожує потерпілим, свідкам, адвокатам та здійснює тиск на суддів. Я пішов на засідання і побачив, що саме так відбувається. Я підійшов до майора - керівника "Грифону". Сказав: "Затримайте оцю особу за погрози потерпілим", вказуючи на одного з "беркутівців". Вони всі, до речі, були у бронежилетах та з раціями, хоч і в цивільному одязі. У нас виник конфлікт. Я прихватив заступника командира, підбігли міліціонери, схопили мене за руки. Я їх опустив - конфлікт вичерпано. Але тут мене почали бити з усіх боків ті, що в цивільному. При цьому міліціонери у формі так і тримали мене за руки. Там же стояли їхні керівники. Так куди на них подавати заяву? В міліцію? (всміхається. - О.М.).

- Як думаєте, чому тоді дали втекти Садовнику?

- По-перше, він багато знав. По-друге, пройшла інформація, що він очолював приватну охорону Віталія Яреми, коли той був керівником київської міліції. Треба її перевірити й запитати Ярему.

"У "МАЙДАНІВЦІВ" Є ЗАВДАННЯ - ЩОБ НЕ БУЛО "КОЛІЇВЩИНИ"

- Ви взагалі вірите в те, що колись винні у вбивствах на Майдані будуть покарані?

- Якщо не цим судом, то Вищим. Ті тортури та вбивства, які вони чинили - це величезний гріх. Від нього нікуди не подінуться.

Стосовно покарання... (Кравчук робить паузу. - О.М.). Я все ж вірю, що колись ці "Авгієві стайні" будуть розчищені - будуть підняті всі кримінальні справи. Починаючи із тих, які стосуються бізнесменів, яких "закатували у асфальт" донецькі угрупування, журналістів, яких вивозили та мучили, незаконних приватизацій стратегічних об'єктів за заниженими цінами. Це "колись" залежить від людей. Вони мають організуватися та сформувати громадянське суспільство, яке буде почуте та видасть справжню демократичну політичну структуру.

- Ясно, що люди втомилися від бездіяльності та "договірняків" між старою владою та новою. Але чи не станеться так, що це невдоволення знову "вибухне"?

- Якщо не робити того, в чому вони клялися людям - побудови демократичної держави, притягнення до відповідальності злочинців, ситуація не буде в підвішеному стані. За 15 років від "України без Кучми" народ дуже виріс. Він здатен самоорганізовуватися навіть попри протидію класу, який захопив владу. Від чого "договірняки"? Бо це один олігархічний клан. Вони можуть змінювати один одного, але люди вже все розуміють.

- Але чому після Революції гідності ми змінили лише обличчя у владі, а не її сутність? Не було потрібних лідерів?

- Проблема в тому, що переважна більшість партій - це проекти олігархів. Вони сприймають Україну, як можливість заробити та вивезти звідси капітали. Українці мають найнижчий соціальний рівень життя у Європі. Медицина та освіта рухнули. У владі йде накопичення грошей, які в неї ж і виливаються. Розірвати це коло смертями ми не змогли. У нас дуже багато розумних людей, є моральні авторитети, до думки яких варто прислухатися. Ми маємо створити потужний рух, як "Солідарність" в Польщі - підготувати своїх лідерів, які не зрадять.

- Як створити таку "Солідарність"?

- У нас був Майдан - є актив. Маємо визнаних людей, як Любомир Гузар, Славко Вакарчук, Дмитро Ярош, Володимир Чемерис. Вони перевірені роками боротьби.

- Як їх об'єднати?

- Треба достукатися, говорити їм про це. Нам же не треба видумувати велосипед - є досвід центрально-східних країн. Вони підготували національну еліту, яка почала будувати суспільство. Хоча зараз дехто говорить про революцію...

- А чи витримає Україна ще одну революцію?

- Дивлячись, яку. Якщо на кшталт Оксамитової революції - це одне. Не треба захоплювати будівлі. Люди виходять, кажуть, що влада має зробити, і все. Інше питання, як поведуть себе можновладці. Якщо Порошенко та Яценюк чинитимуть, як Янукович, то реація буде вже не такою, як у 2014-му.

- Можлива "Коліївщина", про яку сьогодні вже багато згадують.

- Це страшне - самосуди. Вже й так багато крові пролито. Але люди до такої межі доведені, що може бути соціальний вибух. Я виступаю за право права - мирний шлях врегулювання ситуації. У людей-"майданівців" в такому разі є завдання - щоб не було "Коліївщини".