Написать доверенность или переоформить мотоцикл?

Сообщение от ILLYAWEB  
Вобщем пока не віложиш подобное решени будем долго спорить и извенений так и не получиш



Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2010 року м. Вінниця

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:




головуючого


Вавшка В.С.,

суддів:


Матківської М.В., Сопруна В.В.,

при секретарі:


Липач Ю.М.,


розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Староміський відділ Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції (далі – Староміський ВДВС МУЮ), Державна податкова інспекція у м. Вінниці, Відкрите акціонерне товариство(далі-ВАТ) «Державний ощадний банк України», Публічне акціонерне товариство (далі-ПАТ) «Банк Форум», ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», про визнання правочину удаваним, визнання дійсним укладений договір купівлі-продажу автомобіля, визнання права власності на автомобіль,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 – ОСОБА_8 на рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 16 липня 2010 року, -

у с т а н о в и л а :

У квітні 2010 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_7 про визнання правочину удаваним, визнання дійсним укладений договір купівлі-продажу автомобіля, визнання права власності на автомобіль.

Ухвалою Староміського районного суду м. Вінниці від 2 червня 2010 року залучено до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог: Староміський ВДВС МУЮ, Державну податкову інспекцію у м. Вінниці, ВАТ «Державний ощадний банк України», ПАТ «Банк Форум», ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик».

Вимоги мотивував тим, що 28 жовтня 2008 року ним було придбано у ОСОБА_6, автомобіль ВАЗ 21099, реєстраційний номер НОМЕР_1, за 6800 дол. США, що на той час було еквівалентно 36380 грн. В цей же день відповідачем було передано йому автомобіль, реєстраційні документи на нього та нотаріально засвідчену довіреність, якою йому було надано усі права щодо користування та розпорядження вказаним автомобілем, проте право власності на нього ним не було переоформлено в органах ДАІ через недостатність коштів.

За домовленістю між ним та ОСОБА_6 та ОСОБА_7, який є йому онуком, останній був зазначений у довіреності з метою постановки на облік автомобіля на його ім’я з врахуванням вимог ст. 238 ч. 3 ЦК України.

За таких обставин в разі зазначення в довіреності лише його, він був би позбавлений можливості поставити автомобіль на облік в ДАІ від імені ОСОБА_6 на своє ім’я. Протягом всього часу він безперешкодно користувався автомобілем як своєю власністю, застрахував цивільну відповідальність.

В зв’язку з необхідністю пройти черговий держтехогляд автомобіля він звернувся до органів ДАІ, де йому повідомили, що на автомобіль накладено арешт Староміським ВДВС Вінницького МУЮ з метою примусового виконання рішень у зведеному виконавчому провадженні про стягнення з ОСОБА_6 заборгованості. Автомобіль та реєстраційні документи були вилучені у нього.

В зв’язку з тим, що на час продажу автомобіля між ним та його власником були досягнуті всі істотні умови щодо договору купівлі-продажу, а сторонами було повністю виконано його умови, що полягали у передачі позивачем коштів за автомобіль, а ОСОБА_6 у передачі автомобіля та реєстраційних документів, просить визнати договір купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на автомобіль за ним.

Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 16 липня 2010 року у задоволенні зазначеного позову відмовлено.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_5 –ОСОБА_8 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 договір купівлі-продажу автомобіля укладений не був, ОСОБА_6 надав ОСОБА_5 та ОСОБА_7 лише довіреність на п’ять років на користування і розпорядження автомобілем, в якій зазначено, що нотаріусом роз’яснено зміст статей ЦК України щодо представництва – ст.ст. 237-241 ЦК України, тому підстав для визнання такого правочину як надання довіреності - удаваним правочином суд не визнав. Відповідно немає підстав для визнання права власності за позивачем на спірний автомобіль.

Однак з таким висновком суду не можна погодитись з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Пунктом 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» визначено, що за удаваним право чином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст.235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що наміром ОСОБА_6 було лише надання ОСОБА_5 та ОСОБА_7 довіреності на право розпорядження від його імені належним йому автомобілем, оскільки зі змісту заяви (а.с. 42) вбачається, що ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_5 28 жовтня 2008 року гроші у сумі 36380 грн. за проданий автомобіль марки ВАЗ 21099, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

У судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_7 позов визнав, підтвердив отримання ним коштів за проданий автомобіль та не претендував на право власності вказаного автомобіля.

Тому, колегія суддів вважає, що ОСОБА_6 видав генеральну довіреність на автомобіль з правом його продажу з метою приховання договору купівлі-продажу. В даній ситуації існують два правочини: один удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі.

Колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до ст.ст. 235, 655 ЦК України сторони вчинили дії з виконання умов договору купівлі-продажу: одна сторона передала майно за певну грошову суму, а друга – прийняла її, що призводить до правових наслідків, на відміну від фіктивного правочину.

За вказаних обставин колегія суддів дійшла висновку, що спірний правочин вчинений сторонами для приховування іншого правочину, а тому визнає, що сторонами в дійсності укладено договір купівлі-продажу спірного автомобіля.

На підставі викладеного та ст.ст. 235, 245,655 ЦК України, п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними», керуючись ст.ст.10, 60, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 – ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 16 липня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким:

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Староміський ВДВС МУЮ, Державна податкова інспекція у м. Вінниці, «Державний ощадний банк України», ПАТ «Банк Форум», ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», про визнання правочину удаваним, визнання дійсним укладений договір купівлі-продажу автомобіля, визнання права власності на автомобіль – задовольнити частково.

Визнати довіреність, посвідчену 28 жовтня 2008 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Плахотнюк О.В. (реєстровий номер 5972), удаваним правочином.

Визнати, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладений договір купівлі-продажу автомобіля марки ВАЗ 21099, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, шасі № НОМЕР_2.

Визнати право власності ОСОБА_5 на автомобіль марки ВАЗ 21099, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, шасі № НОМЕР_2.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України.

Головуючий суддяпідпис)

Суддіпідписи)

З оригіналом вірно :



http://reyestr.court.gov.ua/

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
      П О С Т А Н О В А
      06.11.2009  N 9
      Про судову практику розгляду
      цивільних справ про визнання
      правочинів недійсними
25. За удаваним правочином (стаття 235 ЦК ( 435-15 )) сторони
умисно   оформляють   один   правочин,   але  між  ними  насправді
встановлюються інші  правовідносини.  На  відміну  від  фіктивного
правочину,  за  удаваним  правочином  права  та  обов'язки  сторін
виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
    Встановивши під  час  розгляду справи,  що правочин вчинено з
метою   приховати  інший правочин,  суд на підставі статті 235  ЦК
( 435-15 ) має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та
вирішити спір із застосуванням норм,  що регулюють  цей  правочин.
Якщо  правочин,  який  насправді вчинено,  суперечить закону,  суд
ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання
його недійсним.
    До удаваних  правочинів  наслідки  недійсності,   передбачені
статтею  216  ЦК  (  435-15  ),  можуть  застосовуватися  тільки у
випадку,  коли  правочин,  який  сторони  насправді   вчинили,   є
нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.